Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року у справі № 826/19837/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тітон Інвест" (далі - Товариство) до ДПІ, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

У грудні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій ДПІ щодо невизнання податкової декларації звітністю з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, а також поданих разом із декларацією документів розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстру виданих та отриманих податкових накладних; визнати податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року такою, що подана в день її фактичного отримання податковим органом 17 листопада 2014 року.

Зазначило, що податковим органом безпідставно відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року.

31 січня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії ДПІ щодо неприйняття податкової декларації, поданої Товариством, з податку на додану вартість за жовтень 2014 року разом з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за жовтень 2014 року та реєстру виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2014 року; визнано податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за жовтень 2014 року з додатками прийнятою в день її фактичного отримання ДПІ - 17 листопада 2014 року.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись па порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, Товариство подало до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року разом з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та реєстру виданих та отриманих податкових накладних, яка була отримана податковим органом 17 листопада 2014 року.

19 листопада 2014 року ДПІ повідомила Товариство, що податкова декларація з податку на додану вартість від 17 листопада 2014 року з додатками заповнена з порушеннями (невідповідність заповнення податкової звітності), у зв'язку з чим остання не вважається податковою декларацією.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до п. 201.14 ст. 201 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Згідно з п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація, розрахунок (далі по тексту - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору (п. 48.1 ст. 48 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 48.2 ст. 48 Податкового кодексу України обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Пунктом 48.7 статті 48 Податкового кодексу України передбачено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Відповідно до п. 49.10 ст. 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Згідно з п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Суди правильно зазначили, що ДПІ в листі від 19.11.2014 не зазначила причини відмови прийняття податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за жовтень 2014 року та не зазначила, які саме, на думку податкового органу, зазначена декларація містить порушення.

Перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, визначений положеннями ст.,ст. 48, 49 Податкового кодексу України, є вичерпним, а, відтак, неприйняття податкової декларації з інших підстав податковим законодавством не передбачено, а тому забороняється.

Суди встановили, що підставою для неприйняття податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за жовтень 2014 року з додатками став виявлений контролюючим органом факт недостовірності обов'язкового реквізиту - "місцезнаходження (місце проживання) платника податків".

Податковий орган зазначав, що місцезнаходження Товариства зазначене помилково, оскільки останній не знаходиться за зазначеною адресою.

Відповідно до п. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15.05.2003 (далі - Закон № 755-IV (755-15) ) місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі по тексту - виконавчий орган).

Частиною 1 статті 17 Закону № 755-IV передбачено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням Товариства станом на 17.11.2014, на час подачі зазначеної податкової звітності, є м. Київ, вул. Чигоріна, 18, офіс 322А, що відповідає інформації, зазначеній у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, а вказані відомості, згідно витягу, мають статус підтверджених.

Суди обґрунтовано зазначили, що податкова декларація Товариства з податку на додану вартість за жовтень 2014 року містить у собі такий обов'язковий реквізит як "місцезнаходження (місце проживання) платника податків", що відповідає місцезнаходженню Товариства, вказаному в інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.