Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Головного управління статистики у Дніпропетровській області до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про скасування рішення, за касаційною скаргою Головного управління статистики у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року, -

У червні 2010 року Головне управління статистики у Дніпропетровській області звернулося з позовом до Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - ВД Дніпропетровського ОВ ФСС з ТВП) про скасування рішення.

В обґрунтування позову Головне управління статистики у Дніпропетровській області посилалося на те, що 25 січня 2010 року відповідач провів перевірку правильності нарахування, сплати та цільового використання позивачем страхових внесків, за результатами якої склав акт про порушення.

На подані позивачем заперечення, відповідач 11 лютого 2010 року прийняв рішення № 011, яким заперечення не врахував, вирішив застосувати до позивача та зарахувати до бюджету суми фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 4561,32 гривень.

Таке рішення позивач вважає неправомірним і таким, що порушує його права, а тому посилаючись на ці обставини Головне управління статистики у Дніпропетровській області просило про його скасування.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи ВД Дніпропетровського ОВ ФСС з ТВП провело перевірку правильності нарахування, сплати страхових внесків та цільового використання страхових внесків Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) підприємства позивача за період з 1 січня 2009 року по 1 січня 2010 року, за результатами якої складено акт від 25 січня 2010 року.

10 лютого 2010 року відповідач на підставі вищезазначеного акта прийняв рішення № 011, яким визначено суму платежу та вирішено зарахувати до бюджету Фонду фінансові (штрафні) санкції в розмірі 4561,32 гривень.

З вказаним рішенням позивач погодився частково, сплативши суму не прийнятих до заліку витрат в розмірі 197,10 гривень, 50 відсотків штрафних санкцій від цієї суми та адміністративний штраф у розмірі 136 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що спірне рішення відповідає вимогам діючого законодавства.

Так, за приписами абзаців 3, 4 статті 30 Закону № 2240-ІІІ передбачена відповідальність страхувальника, згідно з якою за несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків на нього накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальника було взято на облік. За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми.

Статтею 53 Закону № 2240-ІІІ передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу) за відпрацьований час, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, відповідно до статті 21 цього Закону. Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 26.09.2001 року № 1266 (1266-2001-п) затвердив Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Відповідно до пункту 7 Порядку, середня заробітна плата (грошове забезпечення) застрахованої особи обчислюється виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) (грошового забезпечення, розмір якого визначається згідно з нормативно-правовими актами, що регулюють порядок та умови його виплати), та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, не враховуючи передбачені законодавством пільги щодо сплати зазначеного податку чи суми, на які цей дохід зменшується, з яких сплачувалися страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 9 Порядку передбачено, що до середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) включається заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) у межах максимальної величини (граничної суми) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) та оподатковуваного доходу (прибутку), з яких сплачуються страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі коли застрахована особа частину місяця в розрахунковому періоді не працювала з поважних причин (тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком), для обчислення середньої заробітної плати заохочувальні та компенсаційні виплати, що мають разовий характер, та виплати, що не передбачені актами законодавства або що провадяться понад встановлені зазначеними актами норми, в такому місяці враховуються пропорційно відпрацьованому часу.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР (108/95-ВР) ) визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР передбачено структуру заробітної плати, наступним чином, основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Нормативним документом, який розроблено відповідно до Закону № 108/95-ВР (108/95-ВР) , що визначає складові фонду оплати, є Інструкція зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики № 5 від 13 січня 2004 року (z0114-04) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (z0114-04) .

У відповідності до пункту 3.31 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належить матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання.

Відповідно пункту 2.3.3 Інструкції матеріальна допомога, що має систематичний характеру, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, вказаних у пункті 3.31), входить до складу фонду оплати праці.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що матеріальна допомога на оздоровлення при наданні відпустки виплачується один раз на рік та має разовий характер та включається до обчислення середньої заробітної плати для розрахунку листків непрацездатності, є правильним.

Рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Головного управління статистики у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.