450/555/14-а Про визнання недійсним рішення сільської ради про відмову передати з комунальної у приватну власність земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії - 24.12.2015 Прийняття

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, в якому просив визнати недійсним рішення сесії Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 20 лютого 2014 року про відмову передати йому з комунальної у приватну власність земельної ділянки площею 0,0785 га в АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача передати вказану земельну ділянку йому у приватну власність.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування судами обставин справи, просить рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами не встановлено чи відноситься земельна ділянка, про виділення якої звернувся позивач, до земель загального користування, а відтак не встановлено наявність перешкод для її передачі у власність позивачу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області "Про долучення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 від 10 вересня 1998 року № 49 надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на долучення земельної ділянки в кількості 0,06 га за рахунок земель вільного присадибного фонду сільської ради в АДРЕСА_1.

В 2013 році позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив передати йому у власність вказану земельну ділянку, якою він користується.

Рішенням сесії Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 20 лютого 2014 року № 460 "Про розгляд заяви ОСОБА_2" відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проектної документації по передачі земельної ділянки у власність для садівництва.

З посиланням на протокол засідання земельної комісії Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 20 лютого 2014 року встановлено, що підставою для відмови у наданні такого дозволу є те, що земельна ділянка відноситься до земель загального користування АДРЕСА_1.

Непогодившись з такою рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позов про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на виготовлення проектної документації по передачі земельної ділянки у власність для садівництва, оскільки земельна ділянка відноситься до земель загального користування, тому не може бути передана у приватну власність.

Проте, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зі змісту наведених норм вбачається, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вірно вказано судами, відповідно до ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зроблено висновок, що земельна ділянка, яку позивач бажав отримати у власність, відноситься до земель загального користування АДРЕСА_1, а отже з огляду на вказані норми закону, така земельна ділянка не може бути передана у приватну власність.

Проте, такий висновок судів не підтверджується належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів, які б могли підтвердити чи спростувати ту обставину, що земельна ділянка, яку бажав отримати у власність позивач, відноситься до земель загального користування АДРЕСА_1. З наявної в матеріалах справи копії викопіювання з Генерального плану АДРЕСА_1, на переконання суду касаційної інстанції, таких обставин встановити неможливо.

Крім того, рішення суду першої інстанції містить суперечливі висновки. Так судом вказано, що оскільки межі спірної земельної ділянки не визначені, місце її розташування не встановлено у відповідній проектній документації по її передачі у власність, суд не може встановити з приводу якої земельної ділянки виник спір та належним чином ідентифікувати цей об'єкт права власності.

З урахуванням неможливості ідентифікувати вказану земельну ділянку, судом першої інстанції все ж зроблено висновок про, те що вона належить до земель загального користування АДРЕСА_1, а наведене протиріччя не виправлено і судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, судами не встановлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме чи були законодавчо визначені перешкоди у Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області надавати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 березня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.