Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2014 року у справі 804/149/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

Публічне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі по тексту - позивач, ПАТ "Центральний ГЗК") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 грудня 2013 року № 0000593230.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 грудня 2013 року відповідачем на підставі пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової звітності з ПДВ за жовтень 2013 року ПАТ "Центральний ГЗК".

За наслідками перевірки 05 грудня 2013 року складений акт № 10/32.3/00190977.

В Акті встановлено порушення ведення позивачем податкового обліку, а саме включення до складу податкового кредиту за жовтень 2013 року податкових накладних за серпень, вересень 2013р., які заповненні з порушенням порядку їх заповнення та не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних виписаних:

- ТОВ ВО "Ейвім" - податкова накладна № 12 від 22 серпня 2013 року на загальну суму 63974,40 грн., у тому числі ПДВ 10662,40 грн.;

- ТОВ "Інженерна фірма Імідж" - податкова накладна № 16 від 29 серпня 2013 року на суму 4197,64 грн., у тому числі ПДВ 699,60 грн.;

- ТОВ "Катена" - податкова накладна № 96 від 23 вересня 2013 року на суму 257976,00 грн., у тому числі ПДВ 42996,00 грн.;

- КП "Петрівське" - податкова накладна № 377 від 27 вересня 2013 року на суму 72057,84 грн., у тому числі ПДВ 12009,64 грн.;

- ТОВ "Днепрспецремонт" - податкова накладна № 3 від 27 вересня 2013 року на суму 2153163,60 грн., у тому числі ПДВ 358860,60грн.;

- ТОВ "КАТ ЛТД" - податкова накладна № 2 від 27 вересня 2013 року на суму 151632,12 грн., у тому числі ПДВ 25272,02 грн.;

- ТОВ "КАТ ЛТД" - податкова накладна № 3 від 27 вересня 2013 року на суму 1036959,74 грн., у тому числі ПДВ 172826,62 грн.

На підставі вищевикладеного, встановлено порушення платником податків пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 202.1 статті 202 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ за жовтень 2013 року на 623327,00 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 26 грудня 2013 року податкового повідомлення - рішення №0000593230, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 934990,50 грн., з яких 623327,00 грн. - сума основного платежу та 311663,50 грн. - сума штрафних санкцій.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі зазначених у акті перевірки податкових накладних. Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України (2755-17) визнані судами помилковими та не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій між позивачем (покупцем) та його контрагентами: ТОВ "Інженерна фірма Імідж", ТОВ "Катена", ТОВ "Днепрспецремонт", ТОВ "КАТ ЛТД", ТОВ "ВО ЕЙВІМ" було укладено ряд договір поставки товарів та послуг.

На підставі зазначених договорів, контрагентами позивача були виписані податкові накладні.

У зв'язку з невиконанням контрагентами - постачальниками обов'язків із реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, позивачем з одночасним включенням зазначених у названих податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за жовтень 2013 року, подано заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних).

Підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання стало виявлення податковим органом під час перевірки включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в іншому податковому періоді ніж виписані такі накладні. При цьому, на переконання податкового органу, подання позивачем заяви про відмову постачальника надати податкову накладну не звільняє його від обов'язку враховувати суму податку на додану вартість, зазначену у такій накладній, у періоді її складання постачальником.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України (2755-17) ) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій підставою для включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем ТОВ "Інженерна фірма Імідж", ТОВ "Катена", ТОВ "Днепрспецремонт", ТОВ "КАТ ЛТД", ТОВ "ВО ЕЙВІМ" стало отримання у жовтні 2013 року належним чином оформлених податкових накладних, виписаних у серпні та вересні 2013 року. При цьому непроведення реєстрації зазначених накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних зумовило подання позивачем заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність такого включення суми ПДВ до складу податкового кредиту за жовтень 2013 року у зв'язку з дотриманням позивачем всіх приведених вище правових норм Податкового кодексу України (2755-17) .

Посилання податкового органу на невідповідність сум, зазначених у податкових накладних сумам, зазначеним у рахунках на оплату, виписаних позивачу названими контрагентами, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі накладні містять суми попередньої оплати за договорами, у той час як в рахунках на оплату зазначено суми по договорам, що нормами чинного законодавства не заборонено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2014 року у справі № 804/149/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.