Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

при секретарі судового засідання - Вишняку О.М.

з участю представника позивача -Любимська Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної екологічної інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від у справі

за позовом Державного підприємства "Полтавське лісове господарство"

до відповідача Державної екологічної інспекції у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування припису, -

18.04.2014 р. Державне підприємство "Полтавське лісове господарство" (далі Підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування припису Державної екологічної інспекції у Полтавській області (далі Інспекція). Свої вимоги позивач мотивував тим, що за наслідками проведеної Інспекцією перевірки відповідачем 7.11.2013 р. винесено припис про усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства. В пункті 20 припису Підприємство зобов'язано отримати дозвіл на користування надрами (підземними водами). Вважаючи висновки відповідача про необхідність отримання дозволу на користування надрами помилковим, позивач просив скасувати пункт 20 припису та зобов'язати Інспекцію здійснити перерахунок розміру збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів.

Під час розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив також визнати протиправною та скасувати претензію Інспекції про відшкодування збитків у розмірі 130104,6 гр.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1.07.2014 р., позов задоволено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Інспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог.

У своїх запереченнях позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні-листопаді 2013 р. Інспекцією проведено перевірку дотримання Підприємством вимог природоохоронного законодавства та складено акт № 596/01-01-14/2 в якому, крім іншого, зазначено, що позивачем здійснюється забір води з свердловини за допомогою електронасоса для поливу рослин без отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).

На цій підставі пунктом 20 припису від 7.11.2013 р. № 07-21-53 Підприємство зобов'язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами) на водну свердловину розташовану на території базового лісового розсадника у кв.78. вид. 5 Борівського лісництва.

Крім того, Інспекцією 20.01.2014р. направлено в адресу Підприємства претензію про сплату 130104,6 гр. за самовільне використання водних ресурсів на виробничі потреби за відсутності дозвільних документів на користування надрами (підземними водами) та дозволу на спеціальне водокористування з водних свердловин).

Задовольнивши адміністративний позов, суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що Підприємство не потребує отримання передбаченого Кодексом України про надра (132/94-ВР) спеціального дозволу на користування надрами, оскільки продуктивність водозаборів позивача не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

Згідно з частиною 1 статті 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

В постанові Верховного Суду України від 13.10.2015 р. у справі №№ 21-2828а15 зазначено :

"Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Разом із тим Кодекс України про надра (132/94-ВР) передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Статтею 23 зазначеного Кодексу закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби".

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра (132/94-ВР) вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".

Суди встановили, що видами діяльності Товариства за Класифікацією видів економічної діяльності є: виробництво бетонних сумішей, готових для використання цементу; продукти нафтоперероблення; діяльність автомобільного вантажного транспорту; роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом; роздрібна торгівля напоями; кафе (а/с 22).

Використання добутої з артезіанської свердловини води у виробництві позивачем не оспорювалось, однак, виходячи з фактичного об'єму її використання, що становило менше 300 куб. м на добу, оспорювалась сама необхідність отримання дозволу на користування надрами.

Водозабір здійснювався на підставі дозволу на спеціальне водокористування № УКР-5646-А/Хар., виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області від 30 грудня 2011 року, терміном дії до 31 грудня 2014 року.

Відповідно до цього дозволу водокористування дозволяється з підземних джерел в об'ємі не більше 80,92 куб. м на добу.

Отже, оскільки Товариство використовувало воду не тільки для власних господарсько-побутових потреб, а й для виробничих, то обов'язкова наявність спеціального дозволу на користування надрами.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування надрами - при використанні підземних вод за умови неперевищення продуктивності забору води в обсязі 300 куб. м на добу - мають право суб'єкти господарювання тільки для власних господарсько-побутових потреб, а видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року (справа № 21-431а14).

Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про відсутність обов'язку отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування підземних вод для виробних потреб є помилковим, у зв'язку з чим скасуванню підлягають всі постановлені у справі рішення."

Таким чином, Верховним Судом України зроблено висновок, що в тому випадку, коли видобування підземних вод відбувається не для власних господарсько-побутових потреб, а для інших потреб, водокористувач повинен отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами).

В акті перевірки № 596/01-01-14/2 зазначено, що Підприємство видобуває воду для поливу рослин. З огляду на це, судам слід встановити, враховуючи специфіку діяльності Підприємства, для яких цілей видобувається вода позивачем : для виробничих потреб, власних господарсько-побутових чи інших.

Крім того, судами не враховано наступне.

Позивачем надавались суперечливі докази щодо добового об'єму води.

Так, під час перевірки Підприємство надало Інспекції довідку про те, що на свердловині, розташованій у розсаднику Борівського лісництва видобувалось у 2012 та 2013 р.р. 1600 та 1250м3 води відповідно (а.с.19), проте, в подальшому позивач надав інші дані.

В той же час, відповідно до приписів статті 48, 49 Водного Кодексу України спеціальне водокористування, тобто забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, здійснюється на підставі дозволу, обов'язковим реквізитом якого встановлення лімітів забору та використання води.

Відтак, належними доказами обсягів видобування є відповідна інформація, що міститься в отриманому позивачем дозволі спеціального водокористування та інша інформація, що об'єктивно підтверджує продуктивність водозаборів позивача.

Також, судам слід встановити, чи породжує претензія Інспекції про сплату 130104,6 гр. безпосередньо для Підприємства права та обов'язки, та чи може вона оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, попередні судові інстанції у розгляді даної справи припустилися порушення норм процесуального права, а саме вимог частини третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо прийняття судового рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених дослідженими у судовому засіданні доказами.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої статті 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 статті 11, частині 1 статті 138 та статті 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу державної екологічної інспекції у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1.07.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.