Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Заїки М.М.

Загороднього А.Ф

та секретаря Коби Т.В.

за участю позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_2 9021,76 грн.

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року змінити.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що 22.01.2007 ОСОБА_2 було звільнено з посади старшого помічника прокурора області з питань захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень. При звільненні з позивачем було здійснено розрахунок та виплачено нараховані суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку. З розмірами проведених при звільненні виплат ОСОБА_2 не погодився та 05.04.2009 звернувся до суду.

Постановою Острозького районного суду Рівненської області по справі № 567/1580/13-а від 13.02.2014 позов задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_2 3838,35 грн. недоплаченої грошової допомоги, 6864,49 грн. заробітної плати, 2585,16 грн. недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, 7777,06 грн. компенсації втрат грошових доходів, 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 762,09 грн. витрат на сплату судового збору, 1800 грн. витрат на проведення судово-економічної експертизи. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014 скасовано постанову Острозького районного суду Рівненської області від 13.02.2014 в частині стягнення з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_2 7777,06 грн. компенсації втрат грошових доходів та прийнято в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Судове рішення було виконане у повному обсязі 23.09.2014.

Позивач звернувся з даним позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки проведення повного розрахунку - за період з 23.01.2007 по 23.09.2014.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях Прокуратури Запорізької області щодо проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_2 після завершення судового розгляду справи вина відсутня, а також виходив з того, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо стягнення з Прокуратури Запорізької області середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем є обґрунтованими.

Згідно із частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт;проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року № 21-1765а15.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Разом з тим, стягуючи середній заробіток за час затримки виплати при звільненні суд апеляційної інстанції не врахував, що механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, а працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З огляду на зміст наведених норм матеріального права колегія суддів доходить висновку, що суд, ухвалюючи рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні, повинен визначити при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції зазначені положення Порядку не застосував, ухвалене ним судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції під час прийняття рішення по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Запорізької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.