Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги представника Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" - Ліпенка Юрія Костянтиновича та Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013 року у справі за позовом Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області до Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області, третя особа - Приватне акціонерне товариство "МТС Україна", про визнання протиправними та скасування вимог,

У лютому 2013 року Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області, третя особа - Приватне акціонерне товариство "МТС Україна", про визнання протиправними та скасування вимог, в якому просила:

- визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 03.01.2013 року № 24-06-14-14/70.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року позовні вимоги Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області було задоволено частково. Частково скасовано пункт 3 вимог Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 03.01.2013 року № 24-06-14-14/70 в частині заниження відрахувань до Державного бюджету України в сумі 30531,61 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013 року апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" та Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області - залишено без задоволення, а апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області - задоволено. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову в частині скасування пункту 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 03.01.2013 року № 24-06-14-14/70 в частині заниження відрахувань до Державного бюджету України в сумі 30531,61 грн. - відмовлено. В іншій частині постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року - залишено без змін.

У касаційній скарзі представник Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" - Ліпенко Ю.К., не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити в повному обсязі позовні вимоги Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області.

У касаційній скарзі Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2011 року. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року змінити в частині незадоволення позовних вимог по пункту 2 та частково по пункту 3 вимоги від 03.01.2013 року № 24-06-14-14/70 Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області. Визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області від 03.01.2013 № 24-06-14-14/70.

Перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, заперечення на них, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в Чернівецькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Служби автомобільних доріг Чернівецькій області за ІІ-ІV квартали 2010 року, 2011 рік та завершений період 2012 року. За результатами ревізії відповідачем складений акт ревізії від 26.11.2012 року № 24-06/467. Внаслідок розгляду заперечень позивача на акт ревізії від 26.11.2012 року № 24-06/467 відповідачем надані відповідні висновки і, як наслідок, на адресу позивача було надіслано вимогу від 03.01.2013 року № 24-06-14-14/70.

Пунктом 2 вимоги від 03.01.2013 року № 24-06-14-14/70 вимагалося від відповідача:

- провести по бухгалтерському обліку Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області донарахування за недоотриману орендну плату, в тому числі по розрахунках з бюджетом, орендарю ЗТУ СП "Український мобільний зв'язок" за період з 01.04.2010 року по 01.07.2012 року на суму 88068,62 грн;

- відображення в обліку дебіторської заборгованості ЗТУ СП "Український мобільний зв'язок". Провести претензійно-позовну роботу з орендарем для отримання несплачених коштів в сумі 88068,62 грн. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у заниженні орендних ставок, шкоду у порядку та розмірі встановленому статтями 130- 136 Кодексу законів про працю України.

Пунктом 3 вимоги від 03.01.2013 року № 24-06-14-14/70 вимагалося від відповідача:

- відобразити в обліку кредиторську заборгованость по розрахунках до державного бюджету за період з 01.04.2010 року по 01.07.2012 року на суму 31303,61 грн.;

- перерахувати кошти до державного бюджету в сумі 31303,61 грн. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у заниженні відрахування до державного бюджету, шкоду у порядку та розмірі встановленому статтями 130- 136 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись з пунктами 2, 3 вимоги, Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державно державного фінансового контролю в Україні", головними завданнями органу державного фінансового контролю є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону України "Про Про основні засади здійснення державно державного фінансового контролю в Україні", органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою

інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 (550-2006-п) визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому, в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки, збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов. При цьому, оскаржувані в межах даної справи вимоги можуть бути виконані підконтрольною установою добровільно, однак самі по собі не є підставою для примусового стягнення зазначених в них сум, тобто не породжують для позивача безпосередньо відповідного обов'язку. Таким чином, відсутні підстави для висновку про порушення даними вимогами будь-яких прав позивача.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 21.04.2015 року у справі № 21-69а15, яка згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

При цьому, враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції, змінене рішенням суду апеляційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційні скарги представника Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" - Ліпенка Юрія Костянтиновича та Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області - залишити без задоволення, та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013 року та постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.04.2013 року, змінену рішенням суду апеляційної інстанції, у справі за позовом Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області до Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області, третя особа - Приватне акціонерне товариство "МТС Україна", про визнання протиправними та скасування вимог - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.