Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Єрьоміна А.В.,

Конюшка К.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Світловодського міськрайонного центру зайнятості на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом Світловодського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

Світловодський міськрайонним центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 11075,34 грн.

Позовні вимоги мотивовано наявністю факту умисного невиконання застрахованою особою обов'язку щодо повідомлення центру зайнятості про наявність обставин, які впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, що є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Світловодського міськрайонного центру кошти у сумі 11075,34 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року скасовано; провадження у справі закрито.

У поданій касаційній скарзі Світловодський міськрайонним центр зайнятості із посиланням на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарг та застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 звертався із заявою до Світловодського міськрайонного центру зайнятості про надання статусу безробітного.

Так, відповідач перебував у статусі безробітного з 04 вересня 2006 року по 29 серпня 2007 року, з 16 грудня 2009 року по 29 вересня 2010 року, з 01 серпня 2012 року по 30 серпня 2012 року.

За час перебування на обліку як безробітний відповідач отримав допомогу по безробіттю: з 04 вересня 2006 року по 29 серпня 2007 року, з 16 грудня 2009 року по 29 вересня 2010 року, з 01 серпня 2012 року по 30 серпня 2012 року у загальному розмірі 11075,34 грн.

При перевірці додержання законодавства про зайнятість населення Світловодським міськрайонним центром зайнятості встановлено, що у період перебування на обліку у Світловодському МЦЗ ОСОБА_2 був зареєстрований з 14 серпня 2002 року як фізична особа - підприємець, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На підставі виявленого факту директором Світловодського міськрайонного центру зайнятості видано наказ від 24 квітня 2014 року №76, яким прийнято рішення про вжиття заходів по поверненню зайво виплачених коштів по безробіттю відповідачем.

Зважаючи на відсутність факту сплати відповідачем суми виплаченого матеріального забезпечення у добровільному порядку, Світловодський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності з боку позивача наявності обставин, з якими стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" пов'язує наявність підстав для стягнення виплаченого забезпечення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції. Так, судом апеляційної інстанції зазначено, що у спірних правовідносинах центр зайнятості діє як суб'єкт владних повноважень, у той же час спір між сторонами виник у зв'язку із спричиненням шкоди, а саме незаконним отриманням відповідачем допомоги по безробіттю внаслідок надання неправдивих даних стосовно свого статусу як зайнятої особи.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, вважаючи при цьому за необхідне зазначити наступне.

Згідно з правовим висновком, висловленим колегією суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати в адміністративних справах 22 вересня 2015 року у справі № 21-2209а15 про стягнення з фізичної особи зайво виплачених сум допомоги по безробіттю, такий спір є не публічно-правовим, а приватно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Посилаючись на вказану позицію колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15 за позовом Олександрійського міськрайонного центру зайнятості в Кіровоградській області до фізичної особи про стягнення безпідставно отриманих коштів в якості виплати допомоги по безробіттю, дійшла аналогічного висновку та вказала на відсутність у вказаній справі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з частиною четвертою статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Вимогами частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", якими позивач обґрунтовує наявність підстав для звернення до суду із вказаним позовом, встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Зазначені положення повноважень центру зайнятості на звернення до суду із позовом не містять.

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15, положення пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із завдань адміністративного судочинства, не мають розумітися судами як положення, що дають право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За вказаних обставин, позиція суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі є обґрунтованою. Доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують. Порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Світловодського міськрайонного центру зайнятості відхилити, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.