810/467/15 Про визнання протиправними дій митних органів ДФС, та стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України надмірно сплаченого податку на додану вартість - 25.11.2015 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року

у справі № 810/467/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська молочна компанія"

до Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби

про визнання дій протиправними та скасування рішення

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська молочна компанія" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 400000,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці Міндоходів, оформлене листом від 10.10.2014 № 06.1-47/5/17-7856, щодо відмови у внесенні змін до митних декларацій від 09.04.2012 №№ 125130000/2012/209845, 125130000/2012/209837 та 125130000/2012/209843 на підставі заяв ТОВ "Українська молочна компанія" від 19.05.2014 №№ 171, 172, 173.

Визнано заяви ТОВ "Українська молочна компанія" від 19.05.2014 №№ 171, 172, 173 про внесення змін до митних декларацій від 09.04.2012 №№ 125130000/2012/209845, 125130000/2012/209837 та 125130000/2012/20984 поданими у день їх надходження до Київської митниці Міндоходів, тобто 21.10.2014.

У задоволені решти позову відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволеного позову, Київська митниця ДФС оскаржила їх у цій частині у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення в цій частині - про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга серед іншого обґрунтована тим, що відповідно до пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків. Також у судовому засіданні представник відповідача просив суд звернути увагу на безпідставність та необґрунтованість виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Українська молочна компанія" просило залишити рішення судів попередніх інстанцій позову без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Українська молочна компанія" є юридичною особою, а з 01.01.2009 є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, що підтверджується копією свідоцтва № 100246546 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

У квітні 2013 року позивач здійснив ввезення на митну територію України товару (чистопородні тварини великої рогатої худоби, племінні нетелі (корови), голштинської породи), придбаного у компанії HunlandTradeKft. (Угорщина) на підставі контракту від 25.01.2012 № 2012-2501.

За вказаним контрактом на територію України поставлено три партії корів у кількості 99 голів (код товару згідно з УКТ ЗЕД 0102 10 10 00) на загальну суму 1 963 400,04 грн.

Відповідно до положень пункту 197.18 статті 197 Податкового кодексу України операції з ввезення на митну територію України племінних чистопородних тварин за кодами згідно з УКТ ЗЕД 0102 10 10 00 звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача під час судового розгляду справи судом першої інстанції пояснив, що товариство надало митному органу всі необхідні документи, які підтверджуються наявність підстав для звільнення цих операцій від оподаткування податком на додану вартість, але митний орган заявив вимогу про сплату податку на додану вартість на загальних підставах у розмірі 20 %, що становило суму 392 680,02 грн.

За посиланням позивача, ураховуючи, що товаром були живі тварини, які знаходились у транспортних засобах, а виконання митних формальностей і розв'язання суперечок з митним органом потребувало певного часу, що могло негативно плинути на стан тварин, товариство погодилось з митним органом і визначило у митних деклараціях податкові зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи із загального розміру ставки оподаткування - 20 %.

05.04.2012 ТОВ "Українська молочна компанія" в рахунок сплати митних платежів платіжним дорученням від 05.04.2012 № 10694 перерахувала на депозитний рахунок митного органу в Державній казначейській службі кошти у сумі 400 000,00 грн.

09.04.2012 з метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до Київської митниці Міндоходів три митних декларації, а саме: від 09.04.2012 № 125130000/2012/209837, від 09.04.2012 № 125130000/2012/209843 та від 09.04.2012 № 125130000/2012/209845, в яких визначив податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 392 518,02 грн., виходячи зі ставки оподаткування операцій у розмірі 20 % від контрактної вартості товару.

У подальшому позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Київської митниці Міндоходів та стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області надміру сплачених платежів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 у справі № 810/6305/13-а у задоволені вказаного позову ТОВ "Українська молочна компанія" відмовлено з тих мотивів, що позивач не дотримався визначеної законом процедури повернення надміру сплачених коштів: не вчинив дій для зміни показників податкових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених на підставі митних декларацій від 09.04.2012 №№ 125130000/2012/209837, 125130000/2012/209843 та 125130000/2012/209845, а також не звернувся до митного органу із заявами про повернення з Державного бюджету України надміру сплачених податків на додану вартість.

У травні 2014 року позивач звернувся до Київської митниці Міндоходів із заявами від 19.05.2014 №№ 171, 172, 173 про внесення змін до митних декларацій від 09.04.2012 №№ 125130000/2012/209837, 125130000/2012/209843 та 125130000/2012/209845 в частині внесення змін до відповідних граф декларацій, що стосуються визначення коду преференцій, ставки оподаткування та сум податкових зобов'язань.

Листом від 10.10.2014 № 06.1-47/5/17-7856 Київська митниця Міндоходів повідомила про відмову у внесені змін до митних декларацій.

Приймаючи рішення в частині задоволеного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звертався до митного органу лише із заявами про внесення змін до митних декларацій, але не звертався із заявами про повернення надміру сплачених митних платежів. Водночас, на думку судів попередніх інстанцій, митний орган неправомірно відмовив позивачу у внесенні змін до митних декларацій.

Ураховуючи, ТОВ "Українська молочна компанія" у визначеному законодавством порядку до відповідача із заявою про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 400 000,00 грн. не зверталось, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення вказаних коштів.

Водночас, оскільки позивач не заявляв вимог про визнання протиправним рішення митного органу щодо відмови у внесенні змін до митних декларацій, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати таке рішення відповідача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що вказані висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості та доцільності виходу за межі позовних вимог у певній мірі заслуговують на увагу, проте їх зроблено передчасно та без дотримання судами норм процесуального права.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не вирішували питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на повернення вказаних коштів з державного бюджету. Отже, рішення судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають перегляду у касаційному порядку в тій частині, яка стосується визнання протиправною відмови митного органу внести зміни до митних декларацій та визнання заяв позивача від 19.05.2014 №№ 171, 172, 173 поданими у день їх надходження до Київської митниці Міндоходів.

Згідно з частинами першою і другою статті 269 МК України відповідно до положень цієї статті за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана. У разі відмови у наданні такого дозволу орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно, письмово або в електронному вигляді, повідомити декларанта про причини і підстави такої відмови.

Внесення змін до митної декларації, прийнятої органом доходів і зборів, допускається до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення. Зміни повинні стосуватися лише товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у митній декларації.

Порядок внесення змін до митних декларацій визначається Положенням про митні декларації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450 (450-2012-п) .

Згідно з пунктом 33 вказаного Положення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в поданій митному органу митній декларації, можуть бути змінені, зокрема шляхом доповнення, або митна декларація може бути відкликана. У заяві за формою згідно з додатком 3, підписаній декларантом або уповноваженою ним особою, зазначаються причини зміни або відкликання митної декларації.

Таким чином, подання до митного органу заяви про внесення змін до митної декларації за формою, передбаченою у додатку 3 до Положення про митні декларації, є визначеним законодавством способом внесення змін до митної декларації, у тому числі й у частині коригування (зменшення) розміру податкових зобов'язань зі сплати мита та податку на додану вартість.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, а товар, щодо якого здійснювалось митне оформлення, класифікується за кодом УКТ ЗЕД 0102 10 10 00. Ці обставини не оспорювались сторонами. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що операції з ввезення на митну територію України вказаного товару мали б звільнятись від оподаткування податком на додану вартість.

Позивач під час митного оформлення вказаного товару самостійно визначив розмір податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, подавши до митного органу митні декларації, але у подальшому звернувся до митного органу із заявами про внесення змін до митних декларацій у частині визначення податкових зобов'язань та змінив їх розмір на показник " 0".

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Українська молочна компанія" звернулась до суду адміністративної юрисдикції з метою захисту своїх майнових прав щодо повернення коштів. При цьому позивач вважає, що митним органом як суб'єктом владних повноважень порушено його права та законні інтереси.

Відповідно до положень частини другої статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії та ін.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, рішенням суду адміністративної юрисдикції повинні гарантуватись дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин саме від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Водночас, застосовуючи положення частини другої статті 11 КАС України суд повинен обґрунтувати доцільність виходу за межі позовних вимог, та яким чином це захистить порушені, на думку позивача, права.

Крім того, відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Проте, всупереч викладеним вище положенням норм процесуального права, суд першої інстанції у цій справі фактично самостійно обрав інший спосіб захисту прав та інтересів позивача (ніж той, що викладений у позовній заяві).

При цьому вказаний суд усупереч приписам частини першої статті 11 КАС України не з'ясував ставлення позивача до обраного судом способу захисту інтересів товариства та можливі заперечення відповідачів.

Крім того, якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасування таких рішень та змусити його до виконання закону.

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.

Також положеннями частини першої статті 137 КАС України передбачено, що позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

Вищевказаного суди попередніх інстанцій не врахували, адже відповідні письмові уточнення (зміна) позовних вимог у матеріалах справи відсутні.

Згідно з частиною першою статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення судів попередніх інстанцій названим вимогам процесуального закону відповідають не в повній мірі.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Ураховуючи вказані положення правових норм адміністративного судочинства стосовно принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та належності доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що під час розгляду цієї справи та прийняття рішення по суті суду першої інстанції необхідно було б із дотриманням вимог статей 11, 137 КАС України розглянути питання щодо можливості зміни позовних вимог ТОВ "Українська молочна компанія" з метою обрання найбільш ефективного способу захисту прав та інтересів позивача, якщо такі порушені суб'єктом владних повноважень. А в разі виходу за межі позовних вимог, суд зобов'язаний обґрунтувати застосування положень частини другої статті 11 КАС України з належним обґрунтуванням того, яким чином це більш повно захистить права та інтереси позивача, про захист яких він просить.

Частиною першою статті 220 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині задоволеного позову з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210 - 231 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року в цій справі в частині задоволеного позову скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.