815/184/15 Про скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими визначено зобов'язання з податку на додану вартість та збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток - 24.11.2015 Прийняття

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 30.10.2014 року № 0003532206 та від 11.08.2014 року № 0002972205.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 25.07.2014 року № 000093/15-32-22-05/00231596.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, порушення позивачем вимог п. 135.1. ст. 135, п. 135.2 ст. 135, пп. 135.4.1. п. 135.4. ст. 135, пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138, п.138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток; та порушення позивачем п. 198.5 ст. 198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість.

На підставі названого акту та наслідками адміністративного оскарження ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.08.2014 р. № 0002972205, згідно з яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість та від 30.10.2014 року № 0003532206, згідно з яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Висновки податкового органу, що стали підставою для визначених грошових зобов'язань, пов'язані з не віднесенням ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" до складу доходу у відповідних звітних періодах вартості послуг, які, на думку контролюючого органу, безоплатно надані ним своїм контрагентам - орендарям, належних на праві власності позивача приміщень у вигляді комунальних послуг, оплачених позивачем на підставі виставлених рахунків постачальників таких послуг, але не відшкодованих орендарями, якими фактично спожиті відповідні послуги. При цьому, сума такого заниження доходу розрахована податковим органом як різниця між вартістю отриманих позивачем від постачальників комунальних послуг та сплачених позивачем послуг та вартістю комунальних послуг, які були відшкодовані орендарями позивача.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

В силу приписів п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених визначеними законодавством документами.

Відповідно до п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до положень п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної/контрактної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих/сплачених платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.5. ст.198 вказаного Кодексу платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до п.135.1. ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з п.135.2. ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З положень п.135.4. цієї статті вбачається, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Підпунктом 135.5.4. п.135.5. ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що до інших доходів відноситься, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" є власником торгівельного центру "Середньофонтанський", який складається з нежитлових будівель та розташований за адресою: м.Одеса, пров.Семафорний,4. Надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна є основним видом діяльності ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський".

З метою забезпечення функціонування торгівельного центру позивачем укладені договори на постачання комунальних послуг, зокрема договір на постачання та транспортування природного газу з ВАТ "Одесагаз", договір на послуги водозабезпечення та водовідведення з КП "Одесводоканал", договір про постачання електричної енергії з ВАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго", договір про надання послуг з організації прибирання приміщень із ТОВ "Рент-Преміум".

Здійснюючи основний вид діяльності, позивач уклав також низку договорів оренди окремих приміщень вищезгаданого торгівельного центру із сторонніми особами та передав їм у користування відповідне майно на підставі актів приймання-передачі, отримуючи у періоді, який перевірявся, дохід у вигляді орендної плати за користування таким майном. Поряд з цим, позивач також отримав дохід за рахунок відшкодування орендарями вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат, понесених позивачем як орендодавцем на утримання переданих у користування приміщень.

Відповідно до акту перевірки, податковий орган, аналізуючи питання відшкодування користувачами майна вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат, встановив, що таке відшкодування проводилось лише двома контрагентами - ТОВ "Сінема Центр" та ТОВ "Господарник", тоді як іншим орендарям послуги надавались без визначення компенсації понесених витрат на електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення, прибирання.

Разом з тим, дослідивши надані позивачем докази, які були надані і при проведені податковим органом перевірки, судами попередніх інстанцій встановлено, що компенсація вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат здійснювалась також й іншими орендарями приміщень торгівельного комплексу, яка на відміну від умов договорів, укладених із ТОВ "Сінема Центр" та ТОВ "Господарник", здійснювалась не окремо від орендної плати, а у її складі.

Так, ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" було укладено договір оренди від 17.02.2007 року з ТОВ "Сінема Центр", з ПП торгівельною фірмою "Антошка" договір оренди від 31.01.2008 року, з ТОВ "ОСТІН" договір оренди від 15.08.2011 року № 206/1/11.

Умовами вищезазначених договорів передбачена оплата орендної плати поряд із платежами щодо відшкодування орендодавцю вартості спожитих експлуатаційних витрат та комунальних послуг на підставі показників лічильників, які сплачувались орендарями на підставі виставлених окремо від орендної плати рахунків, що підтверджено матеріалами справи, а саме, копіями актів наданих послуг, складеними з зазначеними юридичними особами щодо послуг з відшкодування експлуатаційних витрат, послуг з відшкодування витрат по активній електроенергії, послуг з відшкодування витрат на кондиціювання та вентиляцію, послуг з відшкодування витрат по водопостачанню та гарячого водопостачання, копіями виставлених рахунків, а також доказами оплати орендарями наданих ним послуг.

Також, позивачем укладено низку договорів оренди приміщень, розташованих у торгівельному центрі, умови яких передбачали сплату орендарями за користування майном орендної плати, яка включає до себе компенсацію видатків орендодавця на забезпечення постачання електроенергії, природного газу, теплової енергії, водозабезпечення та водовідведення, а саме: 01.11.2010 року укладено договір № 22/11 щодо оренди приміщень торговельного комплексу ТОВ "Постач-Сервіс", 01.03.2012 року укладено договір № 01/03 щодо оренди приміщень торговельного комплексу ТОВ "Аллегро 11", 01.01.2013 року укладено договір оренди № 01/01 приміщень торговельного комплексу ТОВ "Проспер Р".

Оплата наданих послуг здійснювалась зазначеними суб'єктами господарювання відповідно до умов договорів на підставі актів наданих послуг щодо оренди приміщень та підтверджується наданими до суду виписками з рахунків позивача, відкритих у банківській установі, а також даними бухгалтерського обліку підприємства. Факт надання послуг оренди вищевказаним суб'єктам господарювання та їх оплата не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до акту перевірки контролюючий орган дійшов висновку про невідшкодування зазначеними підприємствами витрат орендодавця на комунальні послуги, оскільки орендна плата відповідно до положень ст. 286 Господарського кодексу України є фіксованим платежем, який може змінюватися за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством, у зв'язку з чим, на думку відповідача, для відшкодування таких послуг орендарем у відповідному договорі мають визначатися окремий від орендної плати порядок розрахунку вартості спожитих орендарем комунальних послуг та їх оплати.

За таких обставин, фактично податковим органом не визнано умови укладених позивачем із його контрагентами договорів, які визначили розмір орендної плати за користування орендованими приміщеннями з урахуванням тих витрат, які понесені позивачем у зв'язку з забезпеченням комунальними послугами об'єктів оренди.

Разом з тим, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 627, ст. 628 ЦК України, ч. 4 ст. 179, ст. 286 ГК України суди попередніх інстанцій цілком правомірно не погодились з такими доводами контролюючого органу з урахуванням того, що відповідач не визначив, якій нормі актів законодавства суперечать умови договору, укладеного між двома суб'єктами господарювання, щодо врахування в орендній платі витрат орендодавця на утримання об'єкта оренди.

Поряд з цим, наказом ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" від 03.01.2012 року № 4 "Про затвердження цінової політики ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" з метою покращення та просування позитивного іміджу та репутації торгівельного центру та підвищення конкурентоспроможності, підприємством обрано таку цінову політику, яка передбачає можливість включення до орендної плати вартості спожитих комунальних послуг, вартість експлуатаційних та інших витрат, пов'язаних з утриманням об'єктів оренди, що відображено у п.6 цього наказу.

Слід також зазначити, що згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Положеннями ст. 43 та ст. 44 Господарського кодексу України встановлена свобода підприємницької діяльності, зокрема: право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Вищезгадані договори оренди не визнавались у передбаченому законодавством порядку недійсними, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для неврахування контролюючим органом умов зазначених договорів у цілях перевірки правильності та повноти оподаткування відповідним платником податків господарських операцій, вчинених на виконання таких договорів.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно зауважили, що нормами чинного законодавства не визначено, що всі витрати, понесені власником майна на утримання об'єкту оренди, взагалі обов'язково мають відшкодовуватись орендарями такого майна, тоді як регулювання зазначеного питання знаходиться у площині приватноправових відносин суб'єктів господарювання, які жодним чином не впливають на правильність оподаткування відповідних господарських відносин.

Відтак, визначені контролюючим органом послуги як безоплатні, в даному випадку не отримувались позивачем, що могло б бути підставою для формування інших доходів у податковій звітності позивача, а надавались іншим платникам податку.

Враховуючи встановлені фактичні обставини, та не спростовані податковим органом, отримання ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" компенсації спожитих орендарями комунальних послуг у складі орендної плати за користування відповідними приміщеннями, за рахунок якої сформовані показники доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія апеляційного суду, дійшов вірного висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо заниження ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" доходів від операційної діяльності у відповідному розмірі, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для відповідного збільшення позивачеві грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств.

В обґрунтування порушення п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, що стало підставою для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, контролюючий орган посилається на невизнання використання у господарській діяльності підприємства отриманих ним послуг з електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення, прибирання, перелік яких наведений у додатках 5, б, 7, 8 до акта перевірки, як таких, що отримуються позивачем від постачальників відповідних послуг, але не відшкодовуються орендарями майна платників податків.

Так, судами встановлено та не заперечувалось відповідачем факт придбання позивачем комунальних послуг від їх постачальників, а також підтвердження відповідних господарських операцій належними первинними документами, зокрема, податковими накладними (тоді як до формування показників податкової звітності з приводу відповідних господарських операцій висувається лише один недолік, пов'язаний із відсутністю факту подальшого використання придбаних позивачем комунальних послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства).

Використання отриманих позивачем комунальних послуг для обслуговування належних на праві власності приміщень торгівельного комплексу, які тимчасово або постійно не здаються в оренду, також пов'язане з господарською діяльністю позивача, оскільки, відповідно до технічних паспортів, належних позивачеві на праві власності будівель, до їх складу входять допоміжні та технологічні приміщення, призначені для обслуговування всіх об'єктів оренди, як складових комплексу, чим визначається пов'язаність витрат на утримання таких приміщень із господарською діяльністю позивача, в той час як тимчасове ненадання окремих приміщень в оренду не може розглядатись як фактор, що позбавляє зв'язку витрат на утримання такого майна із господарською діяльністю платника податку, яка полягає у наданні ним у платне користування відповідного майна іншим особам, оскільки такий фактор є фактором ризику господарської діяльності, що встановлено ст. 42 Господарського кодексу України.

Крім того за наслідками проведеної перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про завищення задекларованого суб'єктом господарювання показника у рядку 05 декларацій "Витрати операційної діяльності (собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" у відповідній сумі, яке виникло внаслідок проведення підприємством у складі витрат (собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) сум витрат, які накопичено на рахунку 39 до 1 квітня 2012 року та відображено у складі собівартості відповідно: 2 кв. 2012 року Дт 91 Кт 39 - 613894 грн., 3 кв. 2012 року Дт 91 Кт 39 - 126824 грн., 4 кв. 2012 року Дт 91 Кт 39 - 107364 грн.

З цього приводу головним бухгалтером позивача під час перевірки надані пояснення (т. 2 а.с. 214), відповідно до яких на рахунку 39 підприємством обліковувались витрати, пов'язані з отриманням послуг постачання електроенергії по обслуговуванню приміщень, які тимчасово не здавались в оренду, та які не включались до складу витрат, що враховуються для обчислення об'єкту оподаткування податком на прибуток, у періоді, в якому вони виникали, а відповідно до положень п.138.8. ст. 138 Податкового кодексу України, відносились до їх складу після надання відповідних приміщень в оренду та отримання доходу від їх використання.

У зв'язку з цим, судами попередніх інстанцій правомірно враховано, що положення ст. 138 ПК України, з урахуванням вимог п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (z0027-00) , прямо передбачають можливість формування собівартості реалізованих послуг в тому періоді, в якому визнано доходи від наданих таких послуг, за виключенням випадків віднесення таких витрат до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення.

При цьому, у 1 кв. 2012 року ТОВ "ТЦ "Середньофонтанський" здавались в оренду приміщення торгівельного комплексу загальною площею 23185,4 кв.м, та не здавались в оренду приміщення торгівельного комплексу площею 5072,8 кв.м, в тому числі приміщення у будівлі літ. Т - 2 046,5 кв.м, будівлі літ. А - 3 026,3 кв.м., що не оспорюється сторонами у справі. З урахуванням зазначеного, позивач, пропорційно площам приміщень, які перебувають в оренді, на собівартість реалізованих послуг у 1 кв. 2012 року відніс витрати у відповідній сумі, що відповідає показникам рядку 05.1 декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2012 року. Решту витрат відобразив у бухгалтерському обліку на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів" та не відносив їх до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток у податковій звітності за 1 кв. 2012 року.

На підставі договору оренди від 01.03.2012 року № 01/03, укладеного з ТОВ "Аллерго 11", та відповідного акта приймання передачі об'єкта оренди від 04.07.2012 року позивач передав в оренду раніше вільні приміщення та, починаючи з моменту отримання доходу від надання таких приміщень в оренду, поступово відносив витрати, що обліковувались ним на рахунку 39, до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, у періоді, в якому отриманий дохід від надання таких приміщень в оренду, що відповідає приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та наказу позивача від 03.01.2012 року № 3, п. 10 якого передбачено, що облік неврахованих у податковому обліку (деклараціях) видатків з метою дотримання положень бухгалтерського та податкового обліку, а також податкового навантаження, ведеться на рахунку 39 "Видатки майбутніх періодів" для включення їх у податкові видатки наступних періодів.

Відповідно до п. 137.16. ст. 137 Податкового кодексу України (2755-17) датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.

За таких обставин, позивачем правомірно віднесено витрати виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), понесені ним у 1 кв. 2012 року, у періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

До того ж, як встановлено судами, податковим органом не надано належних та допустимих доказів про те, що витрати, які накопичувались позивачем на рахунку 39, фактично брали участь у формуванні ним показника рядка 05.1. "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" в період їх виникнення.

Висновки податкового органу про завищення позивачем витрат по рядку 05.1 декларації сумі 79049 грн. у зв'язку з не віднесенням цих видатків (які відображені кореспонденцією рахунків Дт 91 Кт 6852 (дата проводки 29.05.2012 року) - у сумі 6820,02 грн. (рахунок від 31.03.2012 року № 6020, послуги водопостачання, водовідведення Філія "Інфоксводоканал"); Дт 91 Кт 6852 (дата проводки 31.05.2012 року) - 6704,11грн. (рахунок від 26.03.2012 року № 53/2, електропостачання, Одесаобленерго); Дт 91 Кт 6852 (дата проводки 27.04.2012 року) - 58525,00 грн. (акти виконаних робіт від 30.03.2012 року № ОУ0000009, послуги з прибирання приміщень ТОВ "Рент-Преміум") спростовується наданими позивачем платіжними дорученнями, виписками по рахунку, рахунками, платіжними дорученнями актами виконаних робіт.

Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту яке пов'язано з подвійним віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 1798 грн. за податковою накладною від 31.05.2013 року № 131 судом першої інстанції правомірно зазначено, що з урахуванням положень 86.10 ст. 86 Податкового кодексу України, в акті перевірки контролюючим органом мають зазначатися як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника, тоді як відповідачем під час визначення заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 1797,83 грн. не враховано відповідне їх завищення, пов'язане із не віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку на додану вартість у розмірі 1797,83 грн. на підставі належним чином оформленої податкової накладної.

Враховуючи викладене, з урахуванням приписів ч.2 ст. 71 КАС України, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Приймаючи до уваги те, що сплату судового збору ухвалою суду від 13.10.2015 року відстрочено до ухвалення судового рішення по суті, несплачена сума судового збору підлягає стягненню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області судовий збір в сумі 5846,40 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість грн. 40 коп.), отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030005 "Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075).

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.