804/3367/14 Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 11.11.2015 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Агроцентр" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 жовтня 2013 ркоу № 0002392203.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій по придбанню товару за період з вересня 2011 року по липень 2012 року та його подальшої реалізації за межами митної території України у березні, червні, липні 2012 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 26 вересня 2013 року №474/04-65-22-03/33339496.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4296328,00грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14 жовтня 2013 року № 0002392203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6098613,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 4065742,00грн., за штрафними санкціями - на 2032871,00грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту суми, сплачені контрагентам за поставлений товар, оскільки такий товар в подальшому експортовано за ціною нижчою від фактично сплаченої.

Суд апеляційної інстанції не погодився із такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що збитковість окремої операції не свідчить про відсутність господарської мети укладених правочинів. Крім того, враховуючи подальший експорт придбаної продукції, позивач має право на відшкодування сплаченого у вартості товару податку на додану вартість, що, на думку суду апеляційної інстанції, спростовує "збитковість" здійснених господарських операцій.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2012 року позивачем придбано сою у ТОВ "Колодязнянське К", СПП "Біле Озеро", ТОВ "Приват Альянс", ТОВ "Коновалівське", ТОВ "Агрофірма Покровська" на загальну суму 25777970,94 грн., в тому числі податок на додану вартість - 4296328,49грн.

В подальшому, придбану у вказаних контрагентів сою позивачем експортовано компанії Бремло Холдінгс Лімітед, Лімасол, (Кіпр) на підставі контрактів № ВС 11/В-213 від 15 лютого 2012 року та № 0РАС1-SВ від 11 травня 2012 року на загальну суму 21758555,00 грн.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що позивач сплатив за придбаний у контрагентів товар 25777970,94 грн. (з ПДВ), при цьому в подальшому вказаний товар експортовано позивачем за загальною вартість 21758555,00 грн. Враховуючи викладене, податковий орган робить висновок про те, що фактично позивачем від вказаних господарських операцій позивачем отримано збитки, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність економічної мети господарських операцій і, як наслідок, заниження суми податку на додану вартість.

Проте із зазначеними доводами колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, за нульовою ставкою оподатковуються операції з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Тобто, у разі експорту позивачем придбаного товару він має право на відшкодування сплачених у ціні такого товару сум податку на додану вартість. Зазначене спростовує доводи відповідача про збитковість таких операцій.

Крім того, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Зазначена позиція збігається з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, в його постанові від 28 лютого 2011 року № 21-13а11.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року у справі № 804/3367/14 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.