Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаря Титенко М.П. та представників сторін: від позивача Яценко Н.О. від відповідача Борозна М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014

у справі № 826/20823/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР ЕНЕРГОГРУП" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОР ЕНЕРГОГРУП" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 14.08.2013 № 3170/10/26-56-15-02-05 "Про відмову в прийнятті податкової декларації".

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2014 скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, оскільки вважає, що оскаржуване судове рішення було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- 08.08.2013 позивачем було надіслано засобами телекомунікаційного зв'язку на адресу ДПІ у Подільському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за підсумками півріччя 2013 року;

- рішенням відповідача, оформленим листом від 14.08.2013 за № 3170/10/26-56-15-02-05, вказана декларація не була визнана як податкова звітність у зв'язку із порушенням позивачем п.49.1 ст.49 та п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що подання податкових декларацій з податку на прибуток підприємств за підсумками півріччя не передбачено чинним законодавством.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем неправомірно та безпідставно відмовлено позивачу у прийнятті податкової декларації за перше півріччя 2013 року, оскільки позивач не отримав прибутку за результатами першого кварталу 2013 року.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

Згідно п.49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

За змістом п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації (абз.4 п.57.1 ст.57 цього Кодексу).

У разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом (абз.9 п.57.1 ст.57 цього Кодексу).

З огляду на зміст наведених положень податкового законодавства, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що податковим законодавством не передбачено подання податкових декларацій з податку на прибуток підприємств за підсумками І півріччя.

Крім того, при розгляді справи суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства не дослідив та не надав правової оцінки доводам позивача щодо декларування ним від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за попередній звітній (податковий) рік.

Разом з тим, колегія судів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованими і висновки суду апеляційної інстанції про отримання позивачем збитку за результатами першого кварталу 2013 року, оскільки не вбачає, що такі висновки зроблені на підставі дослідження судом належних та допустимих доказів, наявних в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищезазначене та на підставі належних і допустимих доказів встановити фактичні обставини справи щодо отримання позивачем збитку за підсумками минулого звітного (податкового) року та за підсумками першого кварталу, наступного за таким звітним (податковим) роком, в цілях визначення правомірності застосування абз.9 п.57.1 ст.57 цього Кодексу.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.