Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Пасічник С.С.,

та секретаря Музички Н.В., за участю ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника Міністерства юстиції України Уса Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2014 року № 2240/к "Про припинення державної служби ОСОБА_2.", поновити його на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 14 жовтня 2014 року, визнати протиправним подання Державної виконавчої служби України від 26 вересня 2014 року № 7-19/6.1/1132, визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Миколаївської області від 13 жовтня 2014 року № 4866/03 "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2014 року № 2240/к "Про припинення державної служби ОСОБА_2.", зобов'язати Головне управління юстиції у Миколаївській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2014 року по день фактичного поновлення на посаді, допустити негайне виконання постанови суду у частині позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 08 липня 2011 року.

Судами також було встановлено, що відповідно до наказу Державної виконавчої служби України "Про проведення позапланової перевірки діяльності структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, у Миколаївській області" від 01 липня 2014 року № 40/5 Державною виконавчою службою України з 03 по 05 липня 2014 року проведено позапланову перевірку діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області, за наслідками якої робочою групою складено довідку від 10 липня 2014 року.

В подальшому на підставі доповідної записки начальника Управління організаційного та кадрового забезпечення Державної виконавчої служби України Драюка С.Є. від 02 вересня 2014 року та з метою здійснення контролю за додержанням законодавства посадовими особами структурних підрозділів головних управлінь юстиції в областях, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, Державною виконавчою службою України проведено безвиїзну перевірку додержання начальником Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 законодавства України під час розгляду звернень громадян, що надійшли до Державної виконавчої служби України з приводу діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області.

За результатами перевірки начальником Управління організаційного та кадрового забезпечення Державної виконавчої служби України Драюком С.Є. 12 вересня 2014 року було складено довідку про результати її проведення, в якій були зазначені вчинені начальником Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 порушення вимог Законів України "Про виконавче провадження" (606-14) та "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , що полягали у формальному розгляді звернень громадян.

На підставі зазначених обставин Голова Державної виконавчої служби України звернувся до Міністра юстиції України з поданням № 7-19/6.1/1132 від 26 вересня 2014 року про припинення державної служби ОСОБА_2, начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу".

Наказом Міністерства юстиції України "Про припинення державної служби ОСОБА_2." від 13 жовтня 2014 року № 2240/к припинено державну службу позивача та звільнено його з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу".

Наказом Головного управління юстиції у Миколаївської області від 13 жовтня 2014 року № 4866/03 було оголошено наказ Міністерства юстиції України "Про припинення державної служби ОСОБА_2." від 13 жовтня 2014 року № 2240/к.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи характер правопорушення та обставини, за яких його вчинено, відповідачами правомірно було застосовано до ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді припинення перебування на державній службі відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" за порушення Присяги державних службовців.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Статтею 30 Закону України "Про державну службу" передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю (322-08) . Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України "Про державну службу"; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України "Про державну службу"; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України "Про державну службу".

При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону України "Про державну службу" законодавець визначив іще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 Кодексу законів про працю), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим, порядок застосування таких заходів впливу у Законі України "Про державну службу" (3723-12) не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у Кодексі законів про працю (322-08) (стаття 149).

Частиною третьою статті 149 Кодексу законів про працю України передбачено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У частині другій статті 17 Закону України "Про державну службу" наведено текст присяги державного службовця такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 01 жовтня 2013 року в справі № 21-259а13.

В свою ж чергу, приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що оскаржувані накази Міністерства юстиції України № 2240/к від 13 жовтня 2014 року та Головного управління юстиції у Миколаївської області № 4866/03 від 13 жовтня 2014 року, а також подання Державної виконавчої служби України № 7-19/6.1/1132 від 26 вересня 2014 року, не конкретизують вчинення позивачем порушення, яке можна кваліфікувати як порушення ним Присяги.

Враховуючи те, що в оскаржуваних наказах вказано, що позивач порушив Присягу державного службовця, що стало можливим внаслідок несумлінного виконання ним своїх службових обов'язків, порушення виконавської дисципліни та неналежного контролю за роботою підлеглих, дотримання ними Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, відсутності контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державними виконавцями, допущення грубих порушень при розгляді скарг посадовими особами, дії чи бездіяльність яких оскаржується, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів громадян, колегія суддів вважає, що припинення державної служби за цих обставин не передбачено законодавством, яке було застосовано відповідачами.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про визнання дій щодо звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" правомірними. Звільнення на такій підставі не ґрунтується на вимогах законодавства.

У зв'язку з тим, що судом першої інстанції було помилково відмовлено в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, а апеляційним судом залишено без змін дане судове рішення, то судами, відповідно, не було вирішено питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) висловив наступну правову позицію: "…суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку".

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.