Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області до Лисянського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року,

У грудні 2012 року Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області (далі - УПФУ в Лисянському районі Черкаської області) пред'явило позов до Лисянського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання дій протиправними та стягнення невідшкодованих коштів за вересень 2012 року в сумі 12936,18 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач згідно із Законом України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001р. № 2272-ІІІ (2272-14) та Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних в виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 р. за № 5-4/4 (z0376-03) , зобов'язаний відшкодовувати витрати, понесені позивачем за вересень 2012 року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року, відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі УПФУ в Лисянському районі Черкаської області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем прийнято до заліку витрати, понесені позивачем на виплату і доставку основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у вересні 2012 року. При цьому, відповідач відмовився прийняти до відшкодування витрати з виплати та доставки державної адресної допомоги, понесеної позивачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 р. № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (265-2008-п) .

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів від 26 березня 2008 року № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (265-2008-п) , оскільки такі витрати не входять до складу розміру пенсії по інвалідності та переліку соціальних послуг і виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ).

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надається, зокрема, пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Отже, пенсія по інвалідності потерпілому є страховою виплатою, яка виплачується застрахованій особі у разі настання страхового випадку.

За змістом статті 6 Основ, статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховиками є цільові страхові фонди, зокрема з пенсійного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а саме - Пенсійний фонд України та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплено пунктом 5 частини першої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків, встановлений статтею 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 р. № 5-4/4 (z0376-03) (далі - Порядок). До вказаного переліку входить сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, щомісячна цільова грошова допомога на прожиття та сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх судів України, у постановах від 6 червня 2011 року (справа № 21-57а11), 20 червня 2011 року (справа № 21-59а11) та 14 листопада 2011 року (справа № 21-343а11), 11 червня 2012 року (№ 21-134а12).

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що витрати управління Пенсійного фонду на виплату і доставку державної адресної допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 р. № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (265-2008-п) , не підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків, оскільки такі витрати не входять до складу розміру пенсії по інвалідності та визначеного статтею 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і пунктом 4 Порядку переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року - залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.