ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м. Київ К/9991/72706/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 по справі № 2а-4298/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Лотос"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 року Підприємством до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 27.03.2012 № 0000032223, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 330 450,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 43 064,00 грн та № 0000022223, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у розмірі у розмірі 270 867,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 52 997,75 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" (229-2013-п) , у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Дергачівську міжрайонну державну податкову інспекцію Харківської області Державної податкової служби на його правонаступника - Дергачівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 13.03.2012 №187/23-104/24346246.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.3, п. 7.4 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), п. 4.1 ст. 4, п. 6.1 ст. 6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", пп. 152.2.3 п. 152, ст. 152, п. 188.1, ст.188, п.1 розділу 19 прикінцеві положення та розділу XX підрозділу 10 Податкового кодексу України (2755-17) , що полягало у реалізації позивачем товарів за цінами нижчими за звичайні.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Так, відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону полягає у тому, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

За змістом пп. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Як вбачається зі змісту акту перевірки відповідачем для визначення справедливої ринкової ціни було застосовано метод порівняльної (співставної) неконтрольованої ціни, виходячи з інформації про інші ціни на аналогічні товари реалізовані позивачем іншим особам.

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом при встановлені звичайної ціни не було враховано, що позивач здійснює оптово-роздрібну торгівлю у різних приміщеннях із застосуванням різних касових апаратів, а саме: в торгівельному залі здійснюється продаж товару за роздрібними цінами, а в приміщенні складу здійснюється оптовий продаж товару за оптовими цінами.

Крім того, дані, які брались до уваги Державною податковою інспекцією для визначення звичайної ціни містили інформацію про ціни на товар сформовані лише одним суб'єктом господарювання (позивачем) в той час, як аналогічні товари продаються багатьма іншими суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність у співставних умовах щодо позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах приписів норм законодавства, оскільки при визначенні звичайної ціни відповідачем не було використано інформацію про ціни на алогічні товари у інших суб'єктів господарювання у відповідних періодах часу, не враховано надбавки чи знижки до ціни, оптові та роздрібні ціни даної групи товарів, не були також використані і статистичні дані ринку, що були б надані уповноваженими на те особами.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що вартість реалізованого оптом товару (сир), не відповідає рівню звичайної ціни, а тому, виходячи із положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) , необхідно вважати, що звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору, та така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Крім того, ст. 62 Господарського кодексу України передбачає, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України (436-15) , ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни.

При цьому, чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції робіт та послуг, що передбачається для продажу.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 по справі № 2а-4298/12/2070 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко