ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м. Київ К/9991/54832/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2012 по справі №0670/10805/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ"

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції у Житомирській області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.10.2011 № 0002102301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 2 174 434,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 205 456,00 грн., від 27.10.2011 № 0002112301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 835 872,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 53 546,00 грн. та від 27.10.2011 № 0002122301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання" (екологічний податок) за основним платежем на суму 47 520,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011 та позапланова виїзна перевірка Товариства з питань викладених у запереченні від 29.09.2011 №250, поданого позивачем до Державної податкової інспекції. За підсумками вказаних перевірок контролюючим органом складено акти від 19.09.2011 № 1425/23-01/36245605, від 19.10.2011 № 1546/23-01/36245605 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

У ході вказаних перевірок працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 174 434,00 грн., пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 835 872,00 грн., п. 241.1, п. 241.2 ст. 241, пп. 242.1.4 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено, що платником не нараховано та не сплачено екологічний податок у сумі 47 520,49 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ "Авантс" не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки вказаний контрагент не має реальної можливості (необхідних умов) для здійснення господарських операцій (основних фондів, складських та офісних приміщень, транспортних засобів), як не має таких умов і контрагент ТОВ "Західна нафтогазова компанія" (2-га ланка), що було виявлено за допомогою баз даних контролюючого органу "Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України" та враховано результати перевірки проведеної у ТОВ "Західна нафтогазова компанія". Крім того, контролюючий орган зазначає, що проведені господарські операції з поставки товару не підтверджено первинними документами, а товарно - транспортні оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, в графі "пункт навантаження" так і г графі "пункт розвантаження" вказано ідентичну інформацію - м.Коростень. Таким чином, вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 216, ст. 215 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. Порушення ж позивачем п. 241.1, п. 241.2 ст. 241, пп. 242.1.4 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України контролюючим органом обґрунтовано тим, що позивач здійснював оптову торгівлю паливом, а відповідно повинен був нараховувати і сплачувати екологічний податок.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що кореспондується з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, платник податку має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу), що також кореспондуються з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням прибутку, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки нафтопродуктів укладеного з контрагентом ТОВ "Авантс", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, акти приймання - передачі, товарно - транспортні накладні, платіжні документи).

Суди також цілком правомірно не взяли до уваги посилання контролюючого органу на недоліки товарно - транспортних накладних, як на підставу безтоварності проведених господарських операцій, оскільки, зазначення в графі "пункт навантаження" та "пункт розвантаження" м. Коростень відповідає фактичному переміщенню товару саме в межах м. Коростень.

Крім того, необхідно зазначити, що певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості.

Доводи відповідача про недійсність (нікчемність), укладеного договору між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій також правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (ТОВ "Авантс", ТОВ "Західна нафтогазова компанія" (2-га ланка)) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком нікчемність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Щодо не нарахування та не сплати позивачем екологічного податку суд зазначає наступне.

Так, пп. 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Пунктом 240.2 ст. 240 Податкового кодексу України до кола платників податку віднесені суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Таким чином, Податковим кодексом України (2755-17) визначено як обов'язкову умову віднесення особи до платників екологічного податку це здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Нормами ст. 241 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що податок, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива. До податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом та суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом).

Пунктом 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом та базою оподаткування були визначені обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами (пп. 242.1.4).

Системний аналіз вказаних положень Розділу VIII Податкового кодексу України (2755-17) свідчить про те, що особа може бути визнана податковим агентом при здійсненні оптової торгівлі паливом виключно за умови встановлення факту реалізації пального покупцю, який здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ним придбаного палива.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, зокрема з акту перевірки, обставини використання контрагентами позивача придбаного палива під час проведення перевірки не досліджувалися та не встановлювалися. Державною податковою інспекцією зроблено висновок про невиконання позивачем функцій податкового агента виключно на підставі того, що позивач здійснював оптову торгівлю паливом.

Крім того, згідно п. 18.1 ст. 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Проте, нормами розділу VIII Податкового кодексу України (2755-17) не передбачено, що податковий агент перераховує екологічний податок до бюджету від імені та за рахунок коштів платника такого податку та здійснює це саме при нарахуванні (виплаті, наданні) йому доходів.

Судами встановлено, що позивач у І та ІІ кварталі 2011 року не здійснював нарахування (виплату, надання) контрагентам, які придбали паливо, доходів, з яких було б можливим утримати відповідний податок.

Таким чином, суди попередніх інстанцій цілком правомірно дійшли висновку, що норми законодавства обов'язок платника податку нараховувати та сплачувати екологічний податок чітко пов'язують з фактичним викидом забруднюючих речовин у атмосферне повітря, а отже, враховуючи також, що фактично обставини використання придбаного палива у позивача контролюючим органом не встановлювались, дійшли і правомірного висновку про безпідставність визначення позивачеві грошового зобов'язання за платежем "надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання".

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Податкового кодексу України (2755-17) , Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.08.2012 по справі №0670/10805/11 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко