Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Борисенко І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі № 808/6069/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська кабельна компанія" до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовська кабельна компанія" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Азовська кабельна компанія") звернулось до суду з позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач, Бердянська ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01 липня 2013 року № 0000702211 та № 0000712211.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 14 січня 2013 року по 22 лютого 2013 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Азовська кабельна компанія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року.

За наслідками цієї перевірки складено акт № 035/22.11-06/30846562 від 01 березня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Азовська кабельна компанія" вимог:

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 3712829 грн.;

- пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, статті 141, пунктів 198.1, 198.3 - 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 9777893 грн.

20 березня 2013 року, на підставі акту перевірки від 01 березня 2013 року № 035/22.11-06/30846562, Бердянською ОДПІ Запорізької області прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000242211 та № 0000232211, якими товариству визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 5500203 грн. і з податку на додану вартість в сумі 11707050 грн.

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями ТОВ "Азовська кабельна компанія" оскаржило їх до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

18 травня 2013 року Бердянською ОДПІ Запорізької області складено акт перевірки № 076/22.11-106/30846562 "Про результати позапланової перевірки ТОВ "Азовська кабельна компанія" з питань порушених у скарзі від 26 березня 2013 року № 15-1141/11 за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року". Перевіркою встановлено порушення позивачем тих самих положень Податкового кодексу України (2755-17) , що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 7182780 грн.

За результатами проведення відповідної перевірки рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 22 травня 2013 року № 257/10/10-420 податкове повідомлення - рішення № 0000242211 скасовано в частині нарахованого податку на додану вартість в сумі 2182860 грн. та 545715 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення.

24 травня 2013 року Бердянською ОДПІ Запорізької області на підставі зазначеного рішення Головного управління Міндоходів у Запорізькій області прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000532211.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 19 червня 2013 року № 5189/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення - рішення № 0000232211 та № 0000242211 скасовані в частині взаємовідносин з ТОВ "Гал-Кат" і ТОВ "Гал-Полімер". В решті податкові повідомлення - рішення залишені без змін.

01 липня 2013 року Бердянською ОДПІ Запорізької області на підставі рішення Міністерства доходів і зборів України від 19 червня 2013 року № 5189/6/99-99-10-01-15 винесені податкові повідомлення - рішення:

№ 0000702211, яким ТОВ "Азовська кабельна компанія" збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 210045,00 грн., в тому числі 140030,00 грн. за основним платежем та 70015,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000712211 про збільшення ТОВ "Азовська кабельна компанія" грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5261956,00 грн., в тому числі 4209565,00 грн. за основним платежем та 1052391,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій встановили правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку із купівлею обладнання. При цьому суди прийшли до висновку, що нездійснення введення в експлуатацію цього обладнання не є підставою для збільшення податкових зобов'язань з цього податку відповідно до положень Податкового кодексу України (2755-17) .

Крім того, суди дійшли висновку про реальне виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ "ІТК Хатіса", проведення останнім інжинірингу, а також надання консультативних послуг про відповідність кабельно-провідникової продукції нормативній документації замовника.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі документами, 01 квітня 2012 року між ТОВ "Азовська кабельна компанія" (замовник) та ТОВ "ІТК Хатіса" (виконавець) укладено договір № ІТК-2/2012, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт по проведенню інжинірингу, а також по наданню консультативних послуг про відповідність кабельно-провідникової продукції нормативній документації замовника.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що виконавець виконує роботи у вигляді проведення інжинірингу про відповідність кабельно-провідникової продукції нормативній документації замовника силами своїх спеціалістів на території замовника, використовуючи в тому числі, своє обладнання та програмне забезпечення, а також надає послуги у вигляді консультацій шляхом обміну кореспонденцією або в усній формі (надання письмових або усних інструкцій) по питанням, вказаним в пункті 1.1 договору.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підтвердження реального виконання контрагентом позивача договору № ІТК-2/2012, останнім надано актами здачі - приймання робіт (надання послуг), до яких виконавцем додані висновки із детальним викладенням проведених робіт, що досліджувалось та висновки і рекомендації виконавця. Вказані дослідження підтверджуються відповідними розрахунками, таблицями та кресленнями.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що придбання позивачем зазначених робіт, призвело до зниження собівартості продукції, а також збільшення строків експлуатації продукції, що свідчить про реальність господарської операції між ТОВ "Азовська кабельна компанія" та ТОВ "ІТК Хатіса" і її безпосередній зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Також податковим органом під час перевірки позивача встановлено включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбання обладнання, яке станом на час проведення контрольного заходу не введено в експлуатацію.

У зв'язку з тим, що відповідне обладнання є морально застарілим та не використовується позивачем у його господарській діяльності, податковий орган дійшов висновку про наявність підстав для збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму відповідного податку, розраховану з вартості такого обрання.

При цьому, правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами придбання відповідного обрання, відповідачем не заперечується.

Як вірно зазначено судами, пунктом 198.5 статті 198 ПК України закріплено, що платник податків зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

За відсутності факту використання позивачем обладнання, яке обліковується на рахунку 15 "Капітальні інвестиції" у зазначених вище операціях, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі № 808/6069/13-а залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.