Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач), суддів: Амєліна С.Є., Бутенка В.І., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим на постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року, -

У вересні 2010 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, у якому просила визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим щодо відмови у призначенні їй пенсії за вислугу років та зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років у відповідності до статей 51, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ) з 26 квітня 2010 року.

Постановою Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років. Зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_4 пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону № 1788-XII з 26 квітня 2010 року.

У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 1 липня 1982 року закінчила Ялтинське медичне училище по спеціальності "фармацевт".

26 квітня 2010 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років у відповідності до статті 55 Закону № 1788-XII.

На час звернення до відповідача ОСОБА_4 мала спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, - 25 років 2 місяці, із яких в період з 11 серпня 1982 року по 17 червня 2002 року вона працювала на посаді фармацевта в аптечному управлінні та Товаристві з обмеженою відповідальністю Республіканська компанія "Крим-Фармація", в період з 2 липня 2002 року по 26 жовтня 2007 року - на посаді фармацевта в Малому колективному підприємстві "Квантум" у аптеці № 3.

Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим відмовило позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного стажу по спеціальності. Відповідач виходив з того, що відповідно до наданих документів ОСОБА_4 можливо зарахувати до спеціального стажу лише 19 років і 10 місяців, а період її роботи з 2 липня 2002 року по 26 жовтня 2007 року в Малому колективному підприємстві "Квантум" в якості фармацевта зарахувати до спеціального стаж не має можливості, оскільки у вказаного підприємства відсутня акредитація.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши статут Малого колективного підприємства "Квантум", розпорядження Джанкойського міського голови від 18 вересня 2002 року № 396р та ліцензію, видану зазначеному підприємстві на дозвіл роздрібної торгівлі лікарськими засобами, дійшли висновку, що стаж роботи ОСОБА_4 у аптеці № 3 Малого колективного підприємства "Квантум" в період з 2 липня 2002 року по 26 жовтня 2007 року на посаді фармацевта має бути включений до її пільгового стажу, як працівника охорони здоров'я, для призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (909-93-п) затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік).

Згідно з Переліком до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.

Разом з тим, відповідно до примітки 2 Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої підпорядкованості закладів і установ.

Визначення закладу охорони здоров'я наведено в статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Основи), згідно з частиною 1 цієї статті безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

Відповідно до частини 2 статті 16 Основ заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України.

Згідно пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 (765-97-п) , (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державна акредитація закладу охорони здоров'я (далі - акредитація) - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, аптечних кіосках та аптечних магазинах, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій не врахували зазначені положення чинного законодавства, не з'ясували усіх обставин цієї справи, що мають значення для правильного її вирішення, не встановили наявність чи відсутність відповідної акредитації закладу, де працювала ОСОБА_4 на посаді фармацевта в період з 2 липня 2002 року по 26 жовтня 2007 року, який відповідач не зарахував їй до спеціального стажу.

Відповідно до вимог частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини, які підлягають доведенню в судовому процесі відповідно до предмету спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим - задовольнити частково.

Постанову Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.