Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В січні 2013 року до суду звернулась ОСОБА_2 (надалі - також позивач) з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області (надалі - відповідач, Інспекція), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 29 грудня 2012 року № 107112 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив судові рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ОСОБА_2 були надіслані на адресу суду письмові заперечення, в яких вона просила касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Також факсом позивач надіслала заяву, в якій просила судовий розгляд даної справи здійснити без її участі.

Розгляд касаційної скарги здійснено у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України (2747-15) ) у зв'язку з неприбуттям сторін у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 2008 року по січень 2009 року здійснювала будівництво нежитлової будівлі - прибудови до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Будівля).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 травня 2012 року позивач набула права власності на земельну ділянку, на якій знаходяться житловий будинок та новостворена прибудова та звернулась до відповідача із заявою про прийняття в експлуатацію Будівлі.

Під час розгляду даної заяви 29 грудня 2012 року Інспекцією проведено позапланову перевірку Будівлі.

29 грудня 2012 року за результатами перевірки складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, у якому встановлено порушення позивачем статей 9, 27 Закону України "Про архітектурну діяльність" та статей 31, 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" - позивач в січні 2009 році збудувала Будівлю без розробленої, погодженої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, без реєстрації об'єкта в органах Держархбудконтролю.

На підставі протоколу винесено постанову № 107112 від 29 грудня 2012 року про накладення на позивача штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в розмірі 11340 грн.

Не погоджуючись із вищевказаною постановою, ОСОБА_2 оскаржила її в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що дії відповідача щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, передбаченої пунктом 2, частини другої статті 2 Закону "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", є неправомірними, оскільки на момент вчинення даного правопорушення позивач могла бути притягнута до відповідальності згідно з нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) .

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з даним висновком погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (в редакції від 20 грудня 2012 року, що діяла на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон № 208/94-ВР (208/94-ВР) ) правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Вчинення суб'єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.

З матеріалів справи вбачається, що позивача як фізичну особу - підприємця постановою № 107112 від 29 грудня 2012 року визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР та накладено штраф у сумі 11340 грн.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа підприємець Бучацькою районною адміністрацією 6 лютого 2009 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що на момент виникнення спірних відносин, позивач не мала статусу суб'єкта містобудування відповідно до Закону № 208/94-ВР (208/94-ВР) , а тому і не могла бути притягнута до відповідальності згідно з нормами даного закону.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що відповідач, при складанні протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та винесенні постанови про накладення штрафу, керувався не встановленими та недостовірними відомостями, що призвело до невірного застосування норм матеріального права, зокрема Закону № 208/94-ВР (208/94-ВР) .

Таким чином, колегія суддів, керуючись частиною першою статті 224 КАС України, приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року - без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.