Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Ємельянова В.І., Рецебуринський Ю.Й.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 05.12.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок, нарахування і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з розміру 82% грошового утримання заступника голови районного суду м. Києва за період з 05.03.2014 р. по день прийняття рішення із врахуванням здійснених платежів та в подальшому в разі збільшення заробітної плати працюючого судді.

Постановою Голосіївського районного суду м.Києва від 05.12.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 р., позовні вимоги задоволено частково. Визнано дії відповідача протиправними та зобов'язано здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з розміру 82% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді і виплатити одноразово нараховану частину щомісячного довічного грошового утримання за період з 05.03.2014 р. по день прийняття судом рішення із врахуванням здійснених платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодилася позивач, подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" (чинній на момент виходу позивача у відставку) судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Аналогічна норма щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді закріплена і в частині 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який набув чинності 30.07.2010 р. Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 р. (3668-17) , який набрав чинності з 01.10.2011 р., частину 3 статті 138 Закону "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції, згідно якої щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 р. - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. № 3-рп/2013 (v003p710-13) положення частини 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 08.07.2011 р. № 3668-VI (3668-17) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

В ході розгляду справи судами встановлено, що на підставі Указу Президента України № 48/96 від 27.06.1996 р. та наказу начальника Управління юстиції у м. Києві від 02.08.1996 р. позивач звільнена з посади судді Печерського районного суду м.Києва в зв'язку з виходом у відставку на підставі статті 15 Закону України "Про статус суддів".

Стаж роботи позивача на посаді судді становить 21 рік.

Позивач перебуває на обліку в УПФУ в Голосіївському районі м. Києва та отримує щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 82% грошового утримання судді.

14.05.2014 р. позивач звернулася до УПФУ в Голосіївському районі м.Києва із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку із зміною заробітної плати працюючого судді.

Листом УПФУ в Голосіївському районі м. Києва від 04.06.2014 р. повідомлено позивача, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям загальної юрисдикції Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) не передбачено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що розмір щомісячного грошовго утримання позивача має визначатись відповідно до положень статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 р. (3668-17)

Крім того, право позивача на перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці з 03.06.2013 р., виходячи з 82% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, було визнано постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.03.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 р.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди виходили з того, що закон не передбачає можливості захисту не порушених прав у майбутньому.

З такими висновками судів колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки відповідно до частини 3 статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який набрав чинності 30.07.2010 р., розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначається з грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а тому в разі його збільшення довічне грошове утримання підлягає перерахунку.

Крім того, за правилами частини 5 статті 138 цього Закону щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Посилання позивача в обгрунтування касаційної скарги на незаконну відмову у задоволенні позовних вимог на майбутнє також є безпідставним і висновки судів не спростовує, оскільки доказів порушення прав та інтересів позивача у майбутньому не надано, а доводи позивача в цій частині грунтуються на припущеннях.

З цього приводу Пленум Вищого адміністративного суду України роз'яснив, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє (пункт 10.3 постанови від 20.05.2013 р. № 7 (v0007760-13) ).

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м.Києва від 05.12.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 р. у даній справі - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .