Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області до Відкритого акціонерного товариства "Елегал" про стягнення заборгованості,

Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області звернулось з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Елегал" про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" ч.1 ст. 13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" та ч. 2 Прикінцевих положень ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) за період червня-вересня 2013 року в сумі 56 498 грн 82 коп.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Елегал" суми заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в розмірі 14 274 грн 71 коп скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовлено; в решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що УПФ надіслані розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно ч. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) , в частині пенсій, визначених згідно до п.п. "б"-"з" ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, за червень-вересень на суму 56 498 грн 82 коп.

Наявність у працівників підприємства, по яким пенсійним органом виставлено розрахунки призначеної пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п."б"-"з" ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, відповідачем не заперечується та не спростовано.

Платіжними дорученнями від 27 вересня 2013 року № 440 та від 12 листопада 2013 року № 467 ВАТ сплачено заборгованість по фактичних витратах на виплату та доставку пенсій за червень 2013 року в сумі 14 275 грн. 00 коп.

Сплачені кошти за червень 2013 року УПФ зараховані в рахунок погашення заборгованості за минулі періоди, яка була наявна у відповідача, з посиланням на ч. 6 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) та п.10.11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) .

Спір в даній справі виник тому, що вищезазначені кошти зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості в порядку календарної черговості їх виникнення, тобто за минулий період та без врахування призначення платежу, зазначеного у платіжних дорученнях.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову частково. Рішення суду мотивоване тим, що позивач самостійно не може зараховувати відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах за інший період, ніж той, який визначений в платіжному дорученні в графі "призначення платежу".

Колегія суддів з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Обов'язок з відшкодування відповідних витрат Управління ПФ встановлено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) .

Згідно із абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) розроблена Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України ( постанова правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) ).

Ця Інструкція визначає процедуру стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах (пункт 1.2 Інструкції).

Відповідно до п. 10.11 Інструкції у разі, коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення.

Згідно із пунктом 1.3 Інструкції страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

На думку колегії суддів, спірні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій є саме тими коштами, які сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , отже є страховими внесками в розумінні пункту 1.3 Інструкції.

Таким чином, відповідно до п. 10.11 Інструкції, у разі сплати поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу в рахунок сплати недоїмки у порядку календарної черговості їх виникнення.

За таких обставин, здійснюючи перерозподіл коштів в рахунок погашення заборгованості в порядку календарної черговості їх виникнення, позивач діяв відповідно до Інструкції.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сплачені відповідачем кошти зараховуються в рахунок погашення заборгованості в порядку календарної черговості їх виникнення, тобто за минулий період.

Посилання суду апеляційної інстанції на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті ( постанова Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) ) є безпідставним, оскільки остання встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків та розроблена відповідно до Законів України "Про Національний банк України" (679-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Податкового кодексу України (2755-17) , інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, тоді як Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України є спеціальним підзаконним актом, що регулює відносини у сфері виконання Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) .

Згідно із ч. 1 ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.