Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Корнєєвої Наталії Сергіївни, треті особи - ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оргтехбуд", про скасування рішення,-

У березні 2014 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач) звернулась до суду із позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Корнєєвої Н.С. (надалі - відповідач, Реєстратор), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оргтехбуд" (надалі - Товариство, ТОВ "Оргтехбуд"), в якому просила скасувати рішення Реєстратора № 4775353 від 6 серпня 2013 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_4

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 9 січня 2006 року між нею та ТОВ "Оргтехбуд" укладено договір на дольову участь в будівництві 17-поверхового житлового будинку, шляхом внесення нею дольових коштів у будівництво. Після закінчення будівництва і введення будинку в експлуатацію Товариство зобов'язалось передати за актом прийому-передачі у власність їй вищезазначену квартиру. У свою чергу, ТОВ "Оргтехбуд" було отримано від ОСОБА_2 повну вартість зазначеної квартири, тому, на думку позивача, вона є власником майнового права на цю квартиру.

В порушення умов вищевказаного договору Товариство квартиру позивачу не передало, а майнові права на вказану квартиру 8 листопада 2012 року продало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав. Даний договір купівлі-продажу був також оскаржений позивачем в судовому порядку.

6 серпня 2013 року Реєстратором прийнято рішення від № 4775353 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Позивач зазначила, що оскільки вказаний договір купівлі-продажу майнових прав від 8 листопада 2012 року був визнаний недійсним, згідно рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 лютого 2014 року, вона вважає, що рішення відповідача про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 № 4775353 від 6 серпня 2013 року підлягає скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернулась до Вищого адміністративного суду із касаційною скаргою, в якій просила судові рішення попередніх інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

ОСОБА_4 були надіслані до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких він просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін. Зазначив, що апеляційний суд Харківської області 13 лютого 2014 року своїм рішенням не визнав право власності на спірну квартиру за позивачем, дане рішення залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 липня 2014 року.

Представником відповідача також були надіслані до суду письмові заперечення, в яких зазначено, що оскаржуване рішення відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки на момент його прийняття у Реєстратора були відсутні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 9 січня 2006 року між позивачем (пайовик) та ТОВ "Оргтехбуд" (Забудовник) укладено договір № 9.01/18-1 на дольову участь в будівництві 17-поверхового житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, шляхом внесення дольових коштів у розмірі суми, еквівалентної 69821,25 доларам США.

За умовами даного договору, після закінчення будівництва і введення будинку в експлуатацію, Товариство зобов'язалось передати за актом прийому-передачі у власність ОСОБА_2 спірну квартиру в строк і на умовах договору.

Відповідно до квитанції № 2490 від 22 лютого 2008 року та меморіального ордеру № IS154148 від 4 березня 2008 року позивач внесла суму дольової участі в будівництві у повному обсязі .

Однак, станом на час фактичного закінчення будівництва житлового будинку Товариство не передало квартиру у власність позивача за договором.

Разом з тим, 8 листопада 2012 року між ТОВ "Оргтехбуд" (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) був укладений договір № 08/11 купівлі-продажу майнових прав на вищевказану квартиру та 20 грудня 2012 року складений акт приймання-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 12 грудня 2012 року № 798 присвоєно 17-ти поверховому житловому будинку літ. "А-17" по АДРЕСА_1 (в якому знаходиться спірна квартира), адресу: АДРЕСА_1.

1 серпня 2013 року представником ОСОБА_4 ОСОБА_5 подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 2358065. До заяви додані наступні документи:

копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_4,

копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_5,

акт приймання-передачі № 1 від 16 травня 2013 року,

акт приймання-передачі від 20 грудня 2012 року,

договір купівлі-продажу майнових прав № 08/11 від 8 листопада 2011 року,

додаткова угода від 16 травня 2013 року № 1 К до договору купівлі-продажу майнових прав № 08/11 від 8 листопада 2011 року,

технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1, від 4 червня 2013 року, виданий КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації

довіреність від 16 травня 2013 року № 1323,

копія декларації про готовність об'єкта до експлуатації, видавник - Інспекція ДАБК у Харківській області від 30 березня 2012 року,

копія рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 12 грудня 2012 року № 798,

копія договору оренди землі б/н від 9 липня 2004 року.

6 серпня 2013 року за результатом розгляду вищевказаної заяви та доданих до неї документів Реєстратором прийнято рішення № 4775353 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру (надалі - Рішення № 4775353), видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 7602622 від 6 серпня 2013 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року у цивільній справі № 638/14436/13-Ц за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Оргтехбед", ОСОБА_4, третя особа - АКБ СР "Укрсоцбанк", позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, визнано недійсним договір купівлі - продажу майнових прав № 08/11 від 8 листопада 2012 року, укладений між ТОВ "Оргтехбуд" та ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 лютого 2014 року у вищезазначеній справі рішення суду першої інстанції було змінено, скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру № 64 і в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням Реєстратора № 4775353, позивач звернулась до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що Реєстратор, розглянувши заяву ОСОБА_4, правомірно прийняв оскаржуване рішення, оскільки станом на час прийняття відповідачем даного рішення договір купівлі-продажу майнових прав № 08/11 від 8 листопада 2012 року, укладений між Товариством та ОСОБА_4, був дійсним.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 16 червня 2013 року, що діяла на момент виникнення спірних відносин; надалі - Закон N 1952-IV (1952-15) ) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону N 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону N 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Статтею 15 Закону N 1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представником ОСОБА_4 було надано Реєстратору усі необхідні документи, передбачені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року N 703 (703-2011-п) 3, з якими Закон N 1952-IV (1952-15) пов'язує виникнення прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Частиною третьою статті 17 Закону № 1952-IV передбачено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1952-IV орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1952 визначений вичерпаний перелік правових підстав для відмови у державній реєстрації прав, до яких належать: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна; заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у відповідача були відсутні підстави, передбачені чинним законодавством для відмови у державній реєстрації права власності на спірну квартиру.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказала, що договір купівлі-продажу, на підставі якого в ОСОБА_4 виникло право власності на спірну квартиру, визнано рішенням суду недійсним, а тому відсутні правові підстави для державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва.

У свою чергу, колегія суддів зазначає наступне.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (703-2011-п) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 16 Порядку № 703 (703-2011-п) передбачено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Згідно пункту 23 Порядку № 703 (703-2011-п) державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 Порядку № 703 (703-2011-п) визначено перелік документів для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідні для виникнення, переходу або припинення права власності.

Так, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Реєстратору був наданий, зокрема, договір купівлі-продажу майнових прав № 08/11 від 8 листопада 2011 року, укладений між Товариством та ОСОБА_4 Даний договір визнано недійсним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року.

Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення (6 серпня 2013 року) договір купівлі-продажу, що підтверджував право власності на спірну квартиру за ОСОБА_4, був дійсним.

А тому, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач правомірно прийняв рішення № 4775353 від 6 серпня 2013 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

Окрім того, необхідно зазначити, що в касаційній скарзі позивач вказує, що суди попередніх інстанцій неправомірно відмовили у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із її не зверненням до державного реєстратора із заявою щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру разом із необхідним пакетом документів, оскільки жодною правовою нормою не передбачено обов'язку особи, перед зверненням до суду, звернутись до відповідача.

Щодо даних доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України (2747-15) ) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, зверненню до адміністративного суду із відповідною позовною заявою передує порушення прав, свобод та інтересів позивача певними діями чи здійсненням бездіяльності з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Однак, позивач оскаржила до суду рішення Реєстратора, яке прийнято не відносно неї, а щодо третьої особи - ОСОБА_4, таким чином позивач не є суб'єктом правовідносин, що виникли внаслідок прийняттям оскаржуваного рішення. А тому не можна стверджувати про порушення прав ОСОБА_2 внаслідок прийняття Реєстратором оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів, керуючись частиною першою статті 224 КАС України, приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.