Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів: Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., секретар Малина Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року за заявою ОСОБА_4 про виправлення помилки у виконавчому листі в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України, Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, третя особа - Президент України про визнання протиправною та скасування пропозиції та постанови, поновлення на посаді,

12 червня 2014 року до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_4 про виправлення помилки у виконавчому листі № 2а-25/09 від 13 червня 2013 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року заяву ОСОБА_4 залишено без задоволення, а виконавчий лист № 2а-25/09 від 13 червня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить змінити ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року в частині визнання виконавчого листа № 2а-25/09 від 13 червня 2013 року таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції було неправомірно вирішено питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки жодна із сторін із такою заявою до суду не зверталась. Натомість, заяву позивача про виправлення помилки у виконавчому листі судом апеляційної інстанції безпідставно не було розглянуто.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено, скасовано постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2009 року та частково задоволено позовні вимоги, а саме: визнано протиправною та скасовано пропозицію Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя від 07 лютого 2007 року про звільнення ОСОБА_4 з посади суді за порушення присяги; визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України № 627-V від 08 лютого 2007 року (627-16) про звільнення ОСОБА_4 з посади суді за порушення присяги; поновлено ОСОБА_4 на посаді судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з 08 лютого 2007 року. Постанову суду в частині поновлення позивача на посаді судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області допущено до негайного виконання.

29 червня 2011 року Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом було видано виконавчий лист № 2а-25/09, яким зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області виконати судове рішення в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з 08 лютого 2007 року.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2012 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року скасовано в частині визнання протиправною та скасування пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя від 07 лютого 2007 року про звільнення ОСОБА_4 з посади суді за порушення присяги, в іншій частині постанову залишено без змін.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року виправлено помилку у виконавчому листі № 2а-25/09 від 29 червня 2011 року та зазначено боржником Голову Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.

На виконання зазначеної ухвали судом видано новий виконавчий лист № 2а-25/09 від 13 червня 2013 року.

Залишаючи заяву ОСОБА_4 про виправлення помилки у виконавчому листі без задоволення та визнаючи виконавчий лист № 2а-25/09 від 13 червня 2013 року таким, що не підлягає виконанню, суд апеляційної інстанції виходив з того, що боржником добровільно виконано рішення суду, оскільки наказом Голови Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області № 56-к від 16 жовтня 2012 року поновлено ОСОБА_4 на посаді судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з 08 лютого 2007 року.

Відповідно до частин 2, 4 статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Так, дійшовши висновку, що боржником добровільно виконано рішення суду суд апеляційної інстанції виходив лише з наявного в матеріалах справи копії наказу про поновлення ОСОБА_4 на посаді судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області. Проте судом не було з'ясовано чи виконано фактично рішення суду, яким ОСОБА_4 поновлено на посаді, зокрема, чи ознайомлений ОСОБА_4 з наказом про його поновлення, чи зроблений у трудовій книжці позивача відповідний запис, чи приступив він до виконання своїх посадових обов'язків та чи нараховувалася йому заробітна плата.

За змістом положень статті 259 Кодексу адміністративного судочинства України, для виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі виконавчого листа, чи визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню до суду може звернутися стягувач або боржник.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Це означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі № 2а-25/09 від 13 червня 2013 року. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 грудня 2014 року заяву ОСОБА_4 залишив без задоволення, проте не навів жодних доводів та мотивів, з яких він виходив при прийнятті такого рішення. Натомість, судом апеляційної інстанції було розглянуто питання щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, про вирішення якого ані стягувачем, ані боржником заяв не подавалось.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.