Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів: Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, Головного управління Державного казначейства України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року,

У липні 2010 року Дочірнє підприємство (далі - ДП) "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулося до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, Головного управління Державного казначейства України в Тернопільській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду від 15 липня 2010 року № 1169. Визнати Головне Управління Державного казначейства України в Тернопільській області винним у бездіяльності стосовно невиконання платіжних доручень позивача з 18 червня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що нарахування відповідачем штрафу та пені є необґрунтованим, оскільки ненадходження у визначені законодавством порядку та строки страхових внесків на рахунок Пенсійного фонду відбулося з вини Головного управління Державного казначейства України в Тернопільській області, яке невчасно виконало платіжні доручення Служби Автомобільних доріг України в Тернопільській області про перерахунок ДП "Тернопільський облавтодор" коштів за виконані роботи.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року, позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 липня 2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Тернополі було прийнято рішення про застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду № 1169 за період з 21 червня 2010 року по 12 липня 2010 року, яким застосовано штраф в розмірі 8595,95 грн. та нараховано пеню в розмірі 1805,15 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивачем не було своєчасно сплачено страхові внески до Пенсійного фонду, оскаржуване рішення відповідача про застосування штрафних санкцій і нарахування пені було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Частиною 9 статті 20 цього ж Закону передбачено, що днем сплати страхових внесків вважається у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду або у випадках, передбачених цим Законом, на рахунок Накопичувального фонду день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.

Відповідно до частини 2 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Отже, правовою підставою для прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, відповідно до вищевказаного Закону є факт несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків.

Підпунктом 9.3.2 пункту 9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) та пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі, коли страхувальник не сплачує (не перераховує) або несвоєчасно сплачує (несвоєчасно перераховує) страхові внески, у тому числі донараховані ним самостійно або органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: при затримці їх сплати у строк до 30 календарних днів включно - 10 % своєчасно не сплачених зазначених сум. При цьому рішення про застосування штрафів складається в залежності від терміну затримки сплати (погашення) страхових внесків.

На суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 % зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочки платежу ( п. 9 ст. 106 Закону та пп.10.1 Інструкції).

З огляду на викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій що оскаржуване рішення відповідачів про застосування штрафних санкцій і нарахування пені було прийнято відповідно до закону і підстав для його скасування немає.

Разом з тим, судами обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача на те, що причиною прострочення сплати страхових внесків стало невчасне перерахування управлінням Державного казначейства України в Тернопільській області коштів, оскільки, як встановлено матеріалами справи, останнє виконувало платіжні доручення про перерахунок коштів на рахунок позивача, а не на рахунок органу Пенсійного фонду України.

При цьому, частиною 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Доводи касаційної скарги не ґрунтуються на законі та спростовуються висновками судів попередніх інстанцій, рішення яких є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.