Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Текнопак" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Текнопак" до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій незаконними та скасування припису,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Текнопак" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій незаконними, скасування припису № 142/п та постанови № 22-14 від 29.05.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2014 року скасовано припис № 142/п від 29.05.2014 року та постанову № 22-14 від 29.05.2014 року про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини у розмірі 187000 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Текнопак" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Текнопак" є власником нежитлової одноповерхової будівлі по вул. Костянтинівська, 11/13 А, яка є пам'яткою архітектури та історії місцевого значення.

08.04.2014 представниками Управління охорони культурної спадщини було проведено перевірку вказаного об'єкта та зроблено висновок, що на об'єкті проводяться будівельні роботи без погодженої з Управлінням проектної документації, без дозволу Управління на проведення робіт, за відсутності охоронного договору. Вказано, що доступ до об'єкт культурної спадщини для ознайомлення з його станом, способом використання, веденням реставраційних робіт уповноваженим на це особам відмовлено охороною, чим порушено ст. 9, ст. 23, п. 2, 3 ст. 24, п. 2 ст. 26 Закону "Про охорону культурної спадщини".

Висновки перевірки викладені в акті № 33 про вчинення правопорушення від 11.04.2014.

За результатами перевірки 29.05.2014 Управлінням охорони культурної спадщини видано ТОВ "Текнопак" припис 142/п, яким було зобов'язано позивача припинити будь-які роботи на пам'ятці до отримання необхідних документів для здійснення робіт на вказаному об'єкті культурної спадщини, погодити з Управлінням науково-проектну документацію на проведення робіт на вказаному об'єкті, отримати письмовий дозвіл від Управління на виконання робіт за вказаною адресою, укласти з Управлінням охоронний договір та повідомити відділ Інспекції державного контролю об'єктів культурної спадщини та археологічного нагляду Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до 29.07.2014.

Постановою № 22-14 від 29.05.2014 на ТОВ "Текнопак" за порушення ст. 9, ст. 23, п. 2, 3 ст. 24, п. 2 ст. 26 Закону "Про охорону культурної спадщини" на підставі абз. 1, 4 ч. 1 ст. 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини", було накладено штраф у сумі 170000 грн., та за порушення ч. 1 ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" - штраф у сумі 17000 грн.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон) власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Згідно статті 9 Закону право безумовного доступу до об'єктів культурної спадщини з метою їхнього обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини.

Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню територію.

Згідно статті 26 Закону консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Проте, як встановлено, позивач не отримував дозволу на проведення робіт з реставрації будівлі пам'ятки.

Факт проведення позивачем реставраційних робіт вбачається з акта огляду пам'ятки від 08.04.2014 з доданими до нього фотографіями, на яких зображено інформаційний стенд з інформацією про назву робіт що проводяться та дату початку проведення будівельних робіт.

В матеріалах справи наявний дозвіл ДАБІ на проведення будівельних робіт згідно проекту "Реставрація з пристосуванням пам'ятки архітектури 1818 року - будинку А. Меленського та реконструкція нежитлової будівлі під офісно-готельний комплекс в складі садиби № 11/13 по вул. Костянтинівська у Подільському районі м. Києва".

Також, колегія суддів бере до уваги, що згідно статті 23 Закону усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Позивач є власником пам'ятки місцевого значення з початку 2000-х років.

Відповідно до пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2001 № 1768 (1768-2001-п) (далі - Порядок) власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Отже, позивач протягом 1 місяця з моменту набуття права власності на пам'ятку культурної спадщини місцевого значення зобов'язаний був укласти з відповідачем охоронний договір.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що він не був зобов'язаний ініціювати питання про укладення охоронного договору, при цьому він не ухилявся від його укладення, тому санкції застосовано неправомірно.

З цього приводу колегія суддів виходить з такого.

За змістом статті 23 Закону обов'язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам'ятки, а не на орган охорони культурної спадщини, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що саме власник зобовязаний ініціаювати укладення охоронного договору.

Твердження позивача, що TOB "Текнопак" зверталося до відповідача з листом від 12.02.2014, є необґрунтованими, оскільки отримання відповідачем цього листа фактично не підтверджено.

Згідно статті 44 Закону відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції за ухилення власника пам'ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам'ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі встановлено, що позивач не уклав охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини, що є порушенням статті 23 Закону.

Відповідно до статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Адміністративно-господарський штраф є одним із видів адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 239 ГК України.

Таким чином, передбачений статтею 44 Закону штраф за своєю правовою природою є адміністративно-господарською санкцією, оскільки він встановлений законом, застосовується уповноваженим державним органом до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, встановленими законодавчими актами.

Відповідно до частини першої статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Позивач не довів, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема, позивач не довів, що вчинив будь-які дії для з метою виконання обов'язку, передбаченого статтею 23 Закону щодо укладення охоронного договору. Такими діями, що могли б свідчити про вжиття всіх залежних від позивача заходів для недопущення господарського правопорушення могло бути, зокрема, звернення із пропозицією до уповноваженого органу щодо укладення охоронного договору.

У касаційній скарзі позивач також зазначає, що відповідач не був уповноважений застосовувати санкції у спірних правовідносинах, оскільки відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини" фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення

Колегія суддів звертає увагу, що разом з тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

За змістом наведеної норми повноваження щодо застосування фінансових санкцій за порушення Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) належить, зокрема, органу охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, яким є відповідач.

Враховуючи, що частиною 1 статті 45 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не зазначено, що перелік зазначених у цій статті осіб, уповноважених застосовувати фінансові санкції, є вичерпним, колегія суддів вважає, що відповідач діяв правомірно, застосовуючи санкції керуючись повноваженнями, надаими пунктом 20 частини 1 статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

При цьому, слід врахувати, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.09.2005 № 1805 (ra1805017-05) затверджено Положення про Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Положення №1805).

Згідно пункту 7.19 Положення № 1805 (ra1805017-05) Управління відповідно до покладених на нього завдань складає протоколи щодо адміністративної відповідальності та застосовує фінансові санкції за порушення Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) .

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову.

Касаційну скаргу слід відхилити, оскільки підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Текнопак" відхилити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.