Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2013 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та додаткову ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група", Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії", відділ державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції про визнання протиправними дій та скасування постанови,

У жовтні 2012 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача. Просив визнати протиправними дії та скасувати постанову Державної виконавчої служби України від 1 жовтня 2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору (ВП № 15199390).

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у відповідача відсутні правові підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки ним фактичного не були вчинені заходи примусового виконання щодо звернення стягнення на майно позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано постанову Державної виконавчої служби України про стягнення виконавчого збору від 1 жовтня 2012 року (ВП № 15199390) щодо позивача.

Додатковою ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року з відповідача стягнуто судовий збір у розмірі 1129 грн. 80 коп.

У касаційних скаргах ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 вересня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій Алушта" (іпотекодавець 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" (іпотекодавець 2), який виступає майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" (боржник) було укладено іпотечний договір (без випуску заставної), іпотекодержателем якого є Закрите акціонерне товариство "Дочірній банк Ощадбанк Росії". Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта" загальною площею 17261,5 кв.м., які знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, буд. 8.

22 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу здійснено виконавчий напис № 466, відповідно до якого запропоновано здійснити звернення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта", які знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8, та складаються з корпусу: № 6 (літ. И), заг. пл. - 1907,4 кв.м; корпусу № 7 (літ. Й), - заг. пл. - 1611,6 кв.м, що складає 20/100 будівель і споруд санаторію "Алушта", що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп", після реалізації якого запропоновано задовольнити вимоги ВАТ "Ощадбанк Росії" у розмірі 10300000,00 гривень, що становить частину загальної вартості в 70000000,00 гривень від загальної кількості облігацій.

Цього ж дня (22 квітня 2009 року) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 465, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта", які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8, що складає 80/100 будівель і споруд санаторію "Алушта", що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта", після реалізації якого запропоновано задовольнити вимоги ВАТ "Ощадбанк Росії" у розмірі 10500000,00 грн., що становить частину загальної вартості в 70000000,00 грн. від загальної кількості облігацій.

9 жовтня 2009 року відкрито виконавче провадження № 15199390 щодо виконання виконавчого напису нотаріуса № 465 від 22 квітня 2009 року.

11 серпня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" сплатило на користь Закритого акціонерного товариства "Дочірній банк Ощадбанку Росії" 10000000,00 грн., а 28 липня 2011 року - 15000000,00 грн. Про вказану сплату коштів позивач повідомив відповідача 3 листопада 2011 року.

На підставі заяви Акціонерного товариства "Ощадбанк Росії" про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець постановою від 1 жовтня 2012 року повернув виконавчий напис нотаріуса № 465 від 22 квітня 2009 року Відкритому акціонерному товариству "Дочірній банк Ощадбанку Росії".

При цьому, 1 жовтня 2012 року державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору, якою стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" виконавчий збір в розмірі 1050000,00 грн.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що приймаючи постанову про стягнення з боржника виконавчого збору відповідач діяв неправомірно, оскільки дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого напису нотаріуса ним вчинено не було, до того ж, боржник добровільно виконав зазначений виконавчий напис.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Окрім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

За таких обставин, коли судами не встановлено факту вчинення відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження заходів примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, передбачених ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", то висновки судів щодо скасування оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору в частині, яка стосується позивача є обґрунтованими.

Мотиви та доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційних скарг про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційні скарги Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2013 року, ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та додаткову ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.