Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Веденяпіна О.А.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_2, як фізичної особи-підприємця, на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року у справі № 2а-1297/10/0370 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ДПІ), про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000841701/3 від 13.07.2009 року, № 0001641701/0 від 14.05.2009 року, № 0003241701/2, № 0003281701/2 від 11.02.2010 року, № 0003411701/2, № 0003421701/2 від 16.02.2010 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

18 травня 2010 року постановою Волинського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Волинського окружного адміністративного суду та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 24 лютого 2009 року, 27 квітня 2009, 23 жовтня 2009 року та 13 листопада 2009 року ДПІ були здійснені позапланові виїзні перевірки щодо достовірності нарахування ОСОБА_2 сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника в банку за грудень 2008 року, січень, липень та серпень 2009 року, за наслідками яких були складені акти перевірки.

13 липня 2009 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000841701/3 щодо зменшення ОСОБА_2 суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 41 597,00 грн.

14 травня 2009 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001641701/0 щодо зменшення ОСОБА_2 суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 5 691,00 грн.

11 лютого 2010 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0003241701/2 щодо зменшення ОСОБА_2 суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 14 661,00 грн., № 0003281701/2 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 52 517,90 грн.

16 лютого 2010 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0003411701/2 щодо зменшення ОСОБА_2 суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у розмірі 120 632,00 грн., № 0003421701/2 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 87 982,70 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову обґрунтованими з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_2 протягом листопада-грудня 2008 року та червня-липня 2009 року здійснив поставку товару на митну територію України санітарно-технічних виробів: текстильного покриття для підлоги, покриття для підлоги, ламінованої підлоги, виставкових стендів та рекламних каталогів.

При розмитненні товару ОСОБА_2 сплатив митним органам податок на додану вартість виходячи з митної вартості товару, яка визначена в графі 12 вантажно-митних деклараціях з врахуванням акцизного збору, мита та митних зборів. При цьому митна вартість зазначена в вантажно-митних деклараціях була вищою від фактурної вартості вказаної в графі 42.

Відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Суди правильно зазначили, що при поставці товару на митну територію України ОСОБА_2 розраховував базу оподаткування, виходячи з контрактної (фактурної) вартості, яка була менше митної вартості товарів. Податковий орган при здійсненні перевірки встановив заниження підприємцем бази оподаткування податку на додану вартість за грудень 2008 року, січень, липень-серпень 2009 року за рахунок того, що договірна ціна поставки товарів нижче їх звичайної ціни, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань в даних періодах, та внаслідок чого відбулось завищення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 ст. 4 Закону "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктами 1.20.5, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Суди обґрунтовано зазначили, що митним органом митна вартість товарів визначена на підставі статистичної оцінки рівня цін їх реалізації на внутрішньому ринку України і така ціна фактично відповідала рівню звичайної ціни, ОСОБА_2 для податкового обліку повинен застосувати звичайну ціну, яка відповідає митній вартості товарів з урахуванням сплати мита та митних зборів.

ОСОБА_2 була неправомірно визначена база оподаткування податку на додану вартість в операціях продажу в Україні імпортованих товарів без врахування обмеження щодо рівня звичайної ціни на товари, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 травня 20101 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.