Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Конюшка К.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування припису, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року, -

В січні 2014 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся в Миколаївський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_5 (далі - третя особа), в якому просив визнати протиправним і скасувати припис від 22 жовтня 2013 року № 694, яким від позивача вимагається усунути порушення, виявлені в ході його перевірки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 22 жовтня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області за результатами позапланової перевірки йому видано припис № 694 "Про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил". Зазначений припис позивач вважає незаконним, необґрунтованим, протиправним, таким, що прийнятий без врахування всіх обставин справи, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Припис від 22 жовтня 2013 року № 694, прийнятий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області, визнано протиправним і скасовано.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, третя особа просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачу розпорядженням виконавчого комітету Заводського району Миколаївської області від 3 серпня 2010 року № 444 дозволено будівництво господарчого блоку по АДРЕСА_1.

На підставі звернення ОСОБА_6 22 жовтня 2013 року відповідачем проведена перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил за адресою АДРЕСА_1, під час проведення якої встановлено, що позивач виконав роботи з будівництва душу та вбиральні без повідомлення відповідача.

Відповідачем 22 жовтня 2013 року винесено припис № 694, яким позивача зобов'язано усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, шляхом добровільного знесення самовільно збудованого душу та вбиральні за вищезазначеною адресою.

За результатами проведеної 22 жовтня 2013 року перевірки 5 листопада 2013 року відповідачем прийнято постанову № 732 про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 квітня 2014 року по справі № 2-а/487/14 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, постанову № 732 від 5 листопада 2013 року першого заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується Вищий адміністративний суд України.

Як вбачається, з матеріалів справи, а саме з постанови Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 квітня 2014 року, якою скасовано постанову про накладення на позивача штрафу за порушення вимог законодавства під час нового будівництва, вбачається, що Заводський районний суд м. Миколаєва дійшов висновку, що господарський блок по АДРЕСА_1 будувався на законних підставах.

Відповідно до положень статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій", який діяв до 2011 року (втратив чинність на підставі Закону України № 3038 -VI від 17 лютого 2011 року (3038-17) ) та постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1104 (1104-2009-п) , не вимагався дозвіл на виконання робіт з будівництва приватних житлових будинків садибного типу, дачних і садових будинків, прибудов до них загальною площею до 500 кв.м. включно, господарських будівель і споруд до газових мереж низького тиску та інших інженерних мереж.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідач не довів законність висновків, викладених у акті перевірки та оскаржуваному приписі, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів протиправність прийнятого відповідачем припису.

Отже, з урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили матеріали справи та винесли обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.