Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства закордонних справ України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії, -

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправним та скасування наказу від 14.07.2014 року № 1529-ос, поновлення на роботі на посаді директора Договірно-правового департаменту Міністерства закордонних справ Міністерства закордонних справ України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання здійснити донарахування сум заробітної плати, які мали бути нараховані з 22.04.2014 року по 15.07.2014 року; зобов'язання укласти трудовий договір згідно ст. 42-1 Кодексу законів про працю України у зв'язку з повторним прийняттям на роботу працівника аналогічної кваліфікації шляхом призначення на посаду директора департаменту міжнародного права Міністерства закордонних справ України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, задовольнивши позов.

Відповідач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що Наказом від 14.07.2014 № 1529-ос (уточненим Наказом від 30.10.2014 № 2619-а в частині дати звільнення) ОСОБА_4 звільнено з займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (підстава постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" (85-2014-п) , Наказ Міністерства закордонних справ України від 09.04.2014 № 130 "Про заходи зі скорочення та реорганізації апарату Міністерства закордонних справ України" та Наказ від 22.04.2014 № 145 "Про введення в дію структури та штатного розпису апарату Міністерства закордонних справ України").

Раніше, 12.05.2014 року позивача попереджено про наступне звільнення та було запропоновано іншу роботу, від якої він відмовився. Також відповідачем направлялось подання до профспілкової організації про звільнення позивача в порядку ст. 40 Кодексу законів про працю України, проте у вказаний вище строк таке подання не вирішено.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій вважають, що відповідачем при звільненні позивача з займаної ним посади, у зв'язку із проведенням реорганізації установи не було допущено порушення вимог трудового законодавства, так як всі необхідні дії, які вимагає законодавство України були виконанні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, вислову в подібних категоріях справ, зокрема постанову від 10 березня 2015 року у справі № 21-52а15, зазначає наступне.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП (322-08) ) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

У справі, що розглядається, суди, не досліджуючи питання щодо наявності інших вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати позивач. У рішенні послалися на те, що позивачу пропонувалась лише посада Посла з особливих доручень відділу нерозповсюдження та контролю озброєння Департаменту міжнародної безпеки, від якої позивач відмовився.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства закордонних справ України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та не підлягає перегляду.