Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Іваненко Я.Л.,

Кочана В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві, в якому просила поновити пропущений строк звернення до суду; визнати незаконним та скасувати рішення колегіального органу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві № 96 від 09.04.2014 р. щодо відмови їй у призначенні пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) ; зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно з ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", періоди роботи позивачки на посадах інспектора та старшого інспектора Полтавського обласного центру по нарахуванню і виплаті пенсій та допомог з 22.05.1989 р. по 09.07.1997 р. та на посаді спеціаліста управління праці та соціального захисту населення Октябрського райвиконкому з 28.04.1998 р. по 02.02.2001 р. та призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) з 01.04.2014 р.

Постановою Октябрського районного суду м.Полтави від 19.01.2015 р. поновлено ОСОБА_4 пропущений строк звернення до адміністративного суду; визнано незаконним та скасовано рішення колегіального органу з призначення пенсій Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві № 96 від 09.04.2014 р. щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) ; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно з ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" періоди роботи на посадах інспектора та старшого інспектора Полтавського обласного центру по нарахуванню і виплаті пенсій та допомог з 22.05.1989 р. по 09.07.1997 р. та на посаді спеціаліста управління праці та соціального захисту населення Октябрського райвиконкому з 28.04.1998 р. по 02.02.2001 р. та призначити ОСОБА_4 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) з 01.04.2014 р.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення вказаним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідно до записів в її трудовій книжці у період з 22.05.1989 р. по 09.07.1997 р. ОСОБА_4 працювала у Полтавському обласному Центрі по нарахуванню та виплаті пенсій та допомог, а у період з 28.04.1998 р. по 02.02.2001 р. - в Управлінні соціального захисту населення Октябрського райвиконкому м.Полтави, а в подальшому - в органах прокуратури.

08.02.2001р. ОСОБА_4, закінчивши Національну юридичну академію України ім.Я.Мудрого, в якій вона навчалась заочно, одночасно працюючи в Управлінні соціального захисту населення Октябрського райвиконкому м.Полтави, отримавши повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобувши кваліфікацію юриста, одержала диплом спеціаліста.

01.04.2014 р. позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м.Полтаві із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на умовах, визначених Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-XII (1789-12) (далі - Закон № 1789).

Рішенням № 96 від 09.04.2014 р. орган Пенсійного фонду України відмовив ОСОБА_4 в призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на відсутність у неї необхідного для цього стажу (21 рік 6 місяців). При цьому, відповідачем не враховано позивачці до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, стаж її роботи у періоди з 22.05.1989 р. по 09.07.1997 р. та з 28.04.1998 р. по 02.02.2001 р., оскільки, як вважає відповідач, займаючи у вказані періоди посади державного службовця, ОСОБА_4 не мала вищої юридичної освіти.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_4 звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, здійснивши касаційний перегляд справи, вказує на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з ч.1 ст.50-1 Закону № 1789 прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців.

За змістом ч.6 цієї ж статті до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи, зокрема, на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за приписами вказаної статті Закону № 1789 (1789-12) підставою для зарахування особі певного стажу роботи до такого, що дає право на пенсію за вислугу років, є саме робота особи на посадах державних службовців, що займають особи з вищою освітою; відсутність же при цьому диплому про вищу освіту не є підставою для відмови у проведенні такого зарахування.

Суд же апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду України, висловлену останнім, зокрема, в постановах від 05.11.2013 р. (справа № 21-289а13), 22.04.2014 р. (справа № 21-65а14) та від 25.11.2014 р. (справа № 21-464а14), прийшов до висновку про неможливість зарахування позивачці до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, часу її навчання на заочному факультеті у вищому навчальному закладі, вказавши що включення цього періоду до вислуги років суперечить юридичній природі (сутності) цього виду спеціального стажу, оскільки крім вищезазначеного закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.

Проте, як вже вказувалось в цій ухвалі, спірним у даній справі є питання зарахування до стажу роботи позивачки, що дає право на пенсію за вислугу років згідно з ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", періодів її роботи на посадах інспектора та старшого інспектора Полтавського обласного центру по нарахуванню і виплаті пенсій та допомог з 22.05.1989 р. по 09.07.1997 р. та спеціаліста управління праці та соціального захисту населення Октябрського райвиконкому з 28.04.1998 р. по 02.02.2001 р., якому суд апеляційної інстанції правової оцінки не надав, як і правильності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З викладеного вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам наведеної статті.

Касаційний же суд, в силу положень ст. 220 КАС України, позбавлений можливості самостійно встановлювати та досліджувати відповідні обставини.

Зазначене є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до цього ж суду у відповідності до вимог ч.2 ст. 227 КАС України, згідно з якою підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.