Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі

за позовом Приватного підприємства "Метизи-94"

до відповідача-1 Запорізької митниці

відповідача-2 Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області

про скасування рішення та картки відмови, повернення грошових коштів, -

23.01.2013 р. до суду з позовом про скасування рішення і картки відмови Запорізької митниці (далі Митниця) та про повернення наданих фінансових гарантій звернулось приватне підприємство "Метизи-94" (далі Підприємство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було витребувано додаткові документи, відмовлено у прийнятті митної декларації та самостійно визначено митну вартість товару із застосуванням резервного методу, після чого підприємство скористувалось своїм правом на випуск товару у вільний оббіг під фінансову гарантію Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив скасувати рішення та картку відмови і стягнути з державного бюджету надмірно сплачені 11826,89 гр.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.02.2013 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 р. скасовано рішення суду першої інстанції та частково задоволено позов : визнано протиправними та скасовано рішення Митниці від 26.12.2012 р. та картку відмови. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову місцевого суду. При цьому скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про протиправність дій митного органу при визначені митної вартості товару.

У своїх запереченнях позивач вважає постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивачем для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, Підприємство надало відповідачу декларацію митної вартості від 26.12.2012 р.

Посадовою особою відповідача у відповідній графі декларації було здійснено відмітку про витребування від декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої вартості товару, а саме : рахунки на оплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору; виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про вартісні та якісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

26.12.2012 р. Підприємство зазначило в декларації, що воно відмовляється від надання додаткових документів.

В зв'язку з ненаданням позивачем всіх витребуваних документів Митницею в той же день прийнято рішення про визначення вартості товару за резервним методом та винесено картку відмови.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Митним Кодексом України (4495-17) , що набув чинності з 1.06.2012 р.

Статтею 53 МК України обумовлено, що у разі якщо документи, надані декларантом для підтвердження митної вартості товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, визначеного частиною 3 статті 53 МК України, проте позивачем в повному обсязі вимоги відповідача-1 щодо надання додаткових документів виконано не було.

Відповідно до статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Право митного органу здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України у випадках, коли виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів обумовлено статтею 55 МК України.

Аналіз наведених норм, а також положень наказу Мінфіну від 24.05.2012 р. N 598 (z0883-12) "Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору" дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи отриману інформацію про те, що митна вартість подібного товару перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості та з огляду на суперечливий характер наданих позивачем документів, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи.

Підприємством витребувані відповідачем-1 належні документи в повному обсязі надано не було, що дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений ст. 57, 64 МК України. При цьому Митниця обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування попередніх методів визначення митної вартості та зазначила у своєму рішенні номер та дату митної декларації, яку було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що у митного органу були відсутні підстави для витребування у позивача додаткових документів для перевірки правильності вказаної декларантом митної вартості спростовуються доказами наданими Митницею під час розгляду справи та не відповідають обставинам справи.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 р. скасувати, залишивши в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.02.2013 р.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235- 244 КАС України.