Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" до відділу Держкомзему у Летичівському районі Хмельницької області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" задоволено. Визнано протиправними дії відповідача та зобовязано відділ Держкомзему у Летичівському районі Хмельницької області провести державну реєстрацію договорів оренди землі у кількості 30 штук, укладених між товариством і громадянами.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою та просить його скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, предметом спірних правовідносин стала відмова відділу Держкомзему у Летичівському районі Хмельницької області у проведенні державної реєстрації договорів оренди землі в кількості 30 штук, які були укладені між ТОВ "Летичів Агро" та громадянами.

Відмова відповідача була викладена в листі № 04-02-01/673 від 14.12.2011 року, який був направлений генеральному директору ТОВ "Летичів Агро" до відома.

Зокрема, підставами для відмови у проведенні державної реєстрації договорів оренди землі, відповідач зазначив наступні:

- подання гр.ОСОБА_4 та гр.ОСОБА_5 заяв про відмову в проведенні державної реєстрації договорів оренди землі укладених між ними та ТОВ "Летичів Агро";

- невідповідність частин 5 та 6 п.9.3 наданих на реєстрацію договорів оренди землі п.15 розділу X "Перехідних положень" Земельного кодексу України (2768-14) ;

- невідповідність договорів вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та положенням Податкового кодексу України (2755-17) .

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Летичів Агро", тим самим визнаючи неправомірними дії відповідача щодо відмови у проведенні державної реєстрації договорів оренди землі в кількості 30 штук та зобовязуючи останнього здійснити таку реєстрацію, надав перевагу твердженням позивача проте, що подані на реєстрацію договори є чинними ще до моменту їх реєстрації і на них розповсюджуються приписи ст. 214 Цивільного кодексу України, щодо порядку відмови від правочину.

Натомість скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд вказав, що протиріччя орендаря з орендодавцем земельних ділянок не усунуті, а оскільки відповідач являється державним органом реєстрації, і не має відповідних повноважень та прав щодо втручання у господарську діяльність субєктів господарювання, такі протиріччя позивач мав би вирішувати самостійно. При цьому, перешкодою стали заяви двох учасників договірних відносин власників земельних ділянок: гр.ОСОБА_4 та гр.ОСОБА_5 щодо не реєстрації договорів оренди земельних ділянок, укладених між ними та ТОВ "Летичів Агро". Тому, вказані договори не набрали чинності і не вважаються укладеними до їх державної реєстрації. Таким чином, реєструючий орган був позбавлений можливості здійснити реєстрацію всіх 30 договорів, так як не мав можливості виокремити з наданого на реєстрацію пакету документів два договори, про відмову в реєстрації яких, вище зазначені особи подали заяви.

Колегія суддів вказує на передчасність зазначеного рішення суду апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Матеріалами справи встановлено, що єдиною підставою для відмови в реєстрації 30 договорів договорів оренди землі стало подання особами гр.ОСОБА_4 та гр.ОСОБА_5 заяв про відмову в проведенні державної реєстарції договорів оренди землі, укладених між ними та ТОВ "Летичів Агро". Інші два пункти зазначені в листі № 04-02-01/673 від 14.12.2011 року, носять лише рекомендаційний характер відносно дотримання позивачем земельного законодавства, і не являються підставами для відмови в державній реєстрації договорів оренди землі, оскільки не передбачені Законом.

Так, згідно п.2 ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року обов'язковій державній реєстрації підлягає право оренди земельної ділянки.

Положеннями ч.1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року, які встановлюють вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заявлене право вже зареєстровано.

При цьому, зазначений перелік не містить такої підстави для відмови у проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно, як звернення із заявами про відмову в проведенні державної реєстарції договорів оренди.

Державний реєстратор під час перевірки поданих на реєстрацію договорів не зобов'язаний перевіряти їх умови з точки зору вигідності чи не вигідності для осіб, що їх підписали. В інакшому випадку це призвело б до втручання у приватноправові відносини сторін договору та порушило їх свободу у визначенні його умов з урахуванням вимог Цивільного Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вказане залишилось поза увагою суду апеляційної інстанцій.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене у даній справі судове рішення названим вимогам процесуального закону не відповідає.

За приписами частини 2 і 4 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Летичів Агро" задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.