Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення, та охорони здоров'я Хмельницької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_4 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з позовом до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради (заміненого в якості належного відповідача - Управління праці та соціального захисту населення та охорони здоров'я Хмельницької міської ради), у якому просив: визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненадання статусу інваліда війни, в зв'язку з отриманням 3 групи інвалідності внаслідок участі у формуваннях Цивільної оборони при ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; зобов'язати відповідача встановити йому статус інваліда війни відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 05.06.2012 року позов задоволено. Визнано бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення та охорони здоров'я Хмельницької міської ради щодо ненадання статусу інваліда війни у зв'язку з отриманням третьої групи інвалідності внаслідок участі у формуваннях Цивільної оборони при ліквідації внаслідок Чорнобильської катастрофи - неправомірною. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення та охорони здоров'я Хмельницької міської ради встановити ОСОБА_4 статус інваліда війни відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Хмельницького автопідприємства 16827 від 7 травня 1987 року № 541 водія ОСОБА_4 було направлено з 17 серпня по 17 вересня 1987 року для забезпечення перевезень експлуатаційників Чорнобильської АЕС. Для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в м. Чорнобиль ОСОБА_4 був залучений до формувань Цивільної оборони підприємства, яке входило до зведеного загону Цивільної оборони Київської області в складі АТП 33027, де позивач виконував обов'язки водія автобуса, по евакуації населення з 30-ти кілометрової зони відчуження ЧАЕС, що підтверджується довідкою ВАТ "Поділля -Плюс" 3294 від 20 червня 2011 року, яке є правонаступником АТП 16827.

ОСОБА_4 встановлено третю групу інвалідності по причині захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією довідки НОМЕР_1.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення йому статусу інваліда війни, про що були подані відповідні заяви, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що автотранспортні підприємства Київської області залучались до виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС максимально до першої половини січня 1987 року. Основні заходи по евакуації населення з територій 30-км зони відчуження Чорнобильської АЕС здійснювались у травні 1986 року, окремі населенні пункти були евакуйовані у червні та серпні 1986 року. Таким чином, підтвердити інформацію про залучення, зокрема позивача, в заходах цивільної оборони по евакуації населення впродовж серпня-вересня 1987 року не вдається за можливе. Наявних документів у позивача не достатньо для підтвердження факту участі його у формуваннях цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що вказує на правомірність дій відповідача у непризначені йому даного статусу.

З даним висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає його передчасним, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 р. № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 р. № 90, формування ЦО, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.

Отже особа, інвалідність якого пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, залучений до складу формувань Цивільної оборони у вказаний період, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, має отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції посилаючись у своєму рішенні на копії відповідей управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного архіву м. Києва, Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відомості щодо входження підприємства до складу формувань Цивільної оборони, як на основний доказ не вчинення відповідачем протиправної бездіяльності не зазначив їх дати та номери, не зауваживши аркуш матеріалів справи, де вони розміщені.

При цьому, судом апеляційної інстанції жодним чином не надана правова оцінка тим доказам, на підставі, яких суд першої інстанції прийняв відповідне рішення, зокрема відповідного наказу Міністерства автомобільного транспорту ХОУАТ - Хмельницього автопідприємства № 16827 від 07.05.1987 року № 541, яким був відряджений позивач на один місяць для забезпечення перевезень на Чернобильській АЕС (а.с.3); довідки про заробітну плату позивача за пророблену ним роботу № 95 від 20.01.1999 року (а.с.4); копії наявного посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.5), довідки про дійсне перебування позивача в зоні відчуження у період відрядження в 1987 році (а.с.6) та довідки МСЕК про інвалідність, пов'язаної із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.7).

Вказані докази в їх порівняні мають суттєве значення для правильного вирішення даної справи, з врахуванням того, що позивач оскаржує неправомірну бездіяльність відповідача, яка полягає у непризначені йому статусу інваліда війни. В розрізі даного питання судами не досліджувались факт звернення позивача до відповідача з відповідними заявами, так і надання відповіді на них, яка на думку позивача вказує на допущену відповідачем протиправну бездіяльність по не призначенню йому відповідного статусу.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів вважає, що справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для з'ясування цих питань в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення, та охорони здоров'я Хмельницької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та не підлягає перегляду.