Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Швеця В.В., Штульман І.В.,

розглянувши в касаційному порядку в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А0780 (далі - в/ч А0780) про стягнення грошової компенсації за невиданий продовольчий пайок за касаційною скаргою позивача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2013 року,

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив стягнути з в/ч А0780 компенсацію за продовольче забезпечення у сумі 16286,42 грн.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 2 квітня 2007 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто компенсацію за невиданий продовольчий пайок.

Львівський апеляційний адміністративний суд рішенням від 22 березня 2013 року постанову районного суду скасував та ухвалив нову про відмову в позові.

У порядку повороту виконання судового рішення стягнуто з ОСОБА_1 на користь в/ч А0780 безпідставно стягнуту суму 16286,42 грн.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені апеляційним судом, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач проходив військову службу в Збройних Силах України та 25 серпня 2005 року виключений зі списків особового складу в/ч А0780. При звільненні йому не виплачено грошову компенсацію за не отримане продовольче забезпечення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ) військовослужбовці мають право на отримання грошової компенсації замість речового майна та продовольчого пайка.

Апеляційний суд, посилаючись на положення, передбачені пунктом 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) (далі - Закон № 1459-ІІІ (1459-14) ), визнав позовні вимоги безпідставними.

Рішення апеляційного суду є обґрунтованим і законним.

Відповідно до положень, передбачених у частині другій статті 9 Закону № 2011-ХІІ (в редакції закону від 20.12.1991 року), військовослужбовці мали право на грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця на грошову компенсацію замість них. Законом № 1459-ІІІ (1459-14) , який набрав чинності з 11 березня 2000 року, призупинено дію частини другої статті 9 вище згаданого закону в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).

В результаті дії Закону № 1459-ІІІ (1459-14) військовослужбовці втратили право на отримання продовольчих пайків та грошової компенсації замість них з 11.03.2000 року.

Положення Закону № 1459-ІІІ (1459-14) неконституційними не визнавались, тому відповідач, як того вимагає частина друга статті 19 Конституції України, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.