Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 р.

у справі № 2а-6776/12/1370 (№ 179024/12)

за позовом Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4

про арешт коштів на рахунку платника податків, -

У серпні 2012 року Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - позивач, ДПІ у Галицькому районі м. Львова) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 (далі - відповідач, СПД-ФО ОСОБА_4), в якому просила суд накласти арешт на кошти відповідача на рахунку: НОМЕР_1 в ПАТ "Актабанк", МФО 307394.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 р., в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.06.2012 р. начальником ДПІ у Галицькому районі м. Львова видано наказ № 281 про проведення фактичної перевірки СПД-ФО ОСОБА_4 з питань нарахування заробітної плати та зайнятості населення.

На виконання вказаного наказу службовими особами державної податкової служби були видані направлення на проведення перевірки від 21.06.2012 р. № 397 та № 398, проте предметом перевірки зазначено питання правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова було складено акт (без дати) про неможливість вручення наказу № 281 від 20.06.2012 р. та направлень № 397, № 398.

02.07.2012 р. заступником начальника управління - начальником відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Галицькому районі прийнято Звернення, у якому просить в.о. начальника ДПІ в Галицькому районі м. Львова застосувати адміністративний арешт коштів СПД-ФО ОСОБА_4 у зв'язку із наявністю обставин, передбачених статтею 94 Податкового кодексу України.

В.о. начальника ДПІ в Галицькому районі прийнято рішення № 5578/10-010 від 03.07.2012 р. про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, відмовив у задоволені позову.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Отже, норма пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України відокремлює право органу державної податкової служби проводити документальні перевірки (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) від камеральних та фактичних.

Системний аналіз положень статей 75, 77- 81 Податкового кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що поняття камеральної, документальної та фактичної перевірок є розмежованими, та мають різне призначення, підстави та порядок проведення.

Так, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється органом державної податкової служби щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Отже, зазначена норма передбачає дві обставини, за наявності яких може бути застосований арешт майна платника податків: 1) платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення; 2) платник податків відмовляється від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Процедура допуску посадових осіб до проведення перевірки регламентована статтею 81 Податкового кодексу України і однаково застосовується як для документальних, так і для фактичних перевірок.

За правилами, передбаченими пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, встановлених у цій нормі документів.

Абзацом 5 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України визначено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Згідно абзацу 6 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.

Відповідно до абзаців 7-8 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України при пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Таким чином, поняття відмови від проведення перевірки і поняття відмова від допуску до проведення перевірки мають самостійний правовий зміст, а тому повинні розглядатися як нетотожні поняття.

Із вищевказаного слідує, що приписи підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України поширюються на випадки застосування арешту майна платника податків у разі: або відмови від проведення документальної перевірки, або недопуску до перевірки будь-якого виду, якщо для такої перевірки передбачено застосування процедури допуску.

Отже, арешт активів можна застосувати як за відмови від допуску до документальної перевірки, так і в разі відмови від допуску до іншого виду перевірки, зокрема фактичної перевірки.

Разом з тим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для проведення фактичної перевірки відповідача слугував лист Залізничної районної адміністрації від 16.06.2012 р. № 32 вих.-3552. У наказі від 20.06.2012 р. № 281 зазначено: провести фактичну перевірку СПД-ФО ОСОБА_4 з питань заробітної плати та зайнятості населення, проте, в направленнях від 21.06.2012 р. № 397, № 398 метою перевірки є перевірка з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету. Отже, в даному випадку мета перевірки, зазначена в наказі не відповідає меті перевірки, зазначеній в направленнях та предмету перевірки.

Згідно пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

У звернені про застосування адміністративного арешту від 02.07.2012 р. зазначено, що платник податків СПД-ФО ОСОБА_4 відмовлявся від проведення фактичної перевірки та від допуску посадових осіб органу державної податкової служби, однак, позивачем доказів такої відмови (акту, який засвідчує факт відмови) не надано та, відповідно, такі докази в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи міститься лише акт (без дати) про неможливість вручення наказу № 281 від 20.06.2012 р. та направлень від 21.06.2012 р. № 397, № 398, підписаний працівниками ДПІ у Галицькому районі Мочерад І.М. та Бас Н.Я. з причин відсутності в момент їх приходу СПД-ФО ОСОБА_4

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість вимог позивача.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2013 р. у справі № 2а-6776/12/1370 (№ 179024/12) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.