Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А, Зайцева М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року

у справі № 804/10056/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марганецька птахофабрика"

до Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ТОВ "Марганецька птахофабрика" звернулось до суду з адміністративним позовом до Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19 березня 2014 року № 000113432.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, позов ТОВ "Марганецька птахофабрика" задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 19 березня 2014 року № 000113432.

У касаційній скарзі, Нікопольська ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами встановлено, що в період з 17 лютого 2014 року по 21 лютого 2014 року посадовою особою Нікопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Марганецька птахофабрика" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по господарським операціям по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія "Інсел" за лютий 2013 року, за результатами якої складено акт від 28 лютого 2014 року № 670/2201/30791702.

Перевіркою встановлено порушення статті 185, пункту 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим підприємством завищено податковий кредит, що призвело до завищення ряд.18 "Перевищення суми податкового кредиту над сумою податкового зобов'язання звітного періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду" по скороченій Декларації з ПДВ за період лютий 2013 року у сумі 60959 грн.

За результатами виявлених порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2014 року №000113432, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 60959 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивачем в порядку адміністративного оскарження було подано до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області скаргу від 31 березня 2014 року № 157.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 26 травня 2014 року № 2977/10/04-36-10-08-09, залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2014 року № 000113432, а скаргу - без задоволення.

Також, позивачем до Міністерства доходів і зборів України було направлено скаргу від 03 червня 2014 року вих. № 260.

Рішенням від 20 червня 2014 року залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2014 року № 000113432, а скаргу - без задоволення.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10.

Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як вірно встановлено судомами першої та апеляційної інстанцій, між ТОВ "Марганецька птахофабрика" (Покупець) та ТОВ "Компанія "Інсел" (Продавець) 10 лютого 2013 року було укладено договір поставки № 10/02/13, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати в погоджені строки у власність Покупця товар - соя у кількості 90 тон +/- 10%. Загальна вартість товару за укладеним договором складає приблизно 382500,00 грн. (з урахуванням ПДВ). Продавець зобов'язується поставити Покупцю належним чином оформлену податкову накладну, видаткову накладну та інші товаросупровідні документи.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: накладну від 11 лютого 2013 року № 76, товарно-транспортні накладні, податкову накладну від 11 лютого 2013 року № 8, платіжні доручення № 99 від 13 лютого 2013 року, картки аналізу зерна від 11 лютого 2013 року, якими зазначено показники якості та підтверджено належну якість придбаного товару. Крім того, підтвердження реальності виконання умов укладеного договору було надано Акт нестачі ваги придбаної сої у кількості 380 кг. Також, оприбуткування придбаного товару було відображено в даних бухгалтерського обліку, про що свідчить наданий позивачем витяг.

Також, судами встановлено, що соя в подальшому була використана ТОВ "Марганецька птахофабрика" за умовами укладеного між ТОВ "Марганецька птахофабрика" (Замовник) та ТОВ "Агрофірма "Дніпропетровська" (Виконавець) договору від 23 вересня 2010 року № 23/09 на виконання робіт по виготовленню продукції.

Відповідно до наданих товарно-транспортних накладних, товар було доставлено та розвантажено на ТОВ "Агрофірма "Дніпропетровська", що також підтверджено долученим до матеріалів справи витягом з Журналу обліку реєстрації ТМЦ ТОВ "Агрофірма "Дніпропетровська" та витягом з книги складського обліку за період лютий 2013 року.

Факт виконання умов договору № 23/09 від 23 вересня 2010 року на виконання робіт по виготовленню продукції підтверджено Актом приймання-передачі давальницької сировини (матеріалів) від 11 лютого 2013 року, Актом надання послуг від 28 лютого 2013 року.

Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Інсел", як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.