Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Черпіцької Л.Т. Розваляєвої Т.С. Маслія В.І.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 810/4811/13-а за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 1 520 690,00 грн. та пені у розмірі 42 883,74 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ "Комплекс Агромарс" в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) при середній обліковій чисельності штатних працівників 3603 особи не виконано норматив по створенню 145 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТОВ "Комплекс Агромарс" були виконані вимоги статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо обов'язку створення робочих місць для інвалідів, а позивачем не надано доказів того, що на підприємство відповідача направлені інваліди не були працевлаштовані, або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. З урахуванням викладеного, судами зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із вказаними висновками судів, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Податковим кодексом України (2755-17) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Законом України від 23.02.2006 № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (3483-15) Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, відповідно до якої рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок згідно ст. 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці га соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року (z1534-05) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 (z1534-05) , підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності га господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Таким чином, на відповідача покладено обов'язок лише створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у 2012 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ "Комплекс Агромарс" складала - 3603 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлено інвалідність - 110 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях складала -145 осіб.

Тобто, ТОВ "Комплекс Агромарс" відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не виконало за 2012 рік 4-відсоткового нормативу робочих місць для інвалідів.

Згідно з наданими звітами форми № 3-ПН ТОВ "Комплекс Агромарс" та його філії повідомляли відповідні центри зайнятості населення про наявність у відповідача протягом 2012 року вакантних робочих місць, на які мали змогу працевлаштуватися й інваліди.

В той же час, доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" відмовило інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у встановленому порядку позивачем не надано.

За таких обставин, відповідачем були вжиті всі залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 та від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12.

За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.