Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С.Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Головного управління юстиції у Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року у справі за позовом Головного управління юстиції у Чернівецькій області до контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування вимог,-

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року зміненою постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року відмовлено в задоволенні позову Головного управління юстиції у Чернівецькій області до Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 пункту 2 та пункту 3 вимоги відповідача № 24-08/14-17/3166 від 13 травня 2011 року.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою та просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, Контрольно-ревізійним управлінням в Чернівецькій області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління юстиції в Чернівецькій області за період з 01.01.2009 р. по 01.03.2011 р.

За результатами проведеної ревізії складено акт від 06.04.2011р. № 24-08/84, на підставі якого в подальшому на адресу позивача направлено лист від 13.05.2011р. № 24-08-14-17/3166 про усунення порушень та недоліків виявлених ревізією.

Зокрема, пункт 2 листа відповідача містив вимоги про встановлення фінансових порушень, які на даний час не відшкодовано в сумі 214307,91, а саме:

п.п. 2.1 містить вимоги забезпечити повернення незаконно використаних коштів на ремонт приміщення міського управління юстиції, у разі неповернення стягнути з винних осіб 14428 грн.;

п.п. 2.2 містить вимоги забезпечити повернення незаконно переданих матеріальних цінностей, які придбані за кошти виконавчого збору, в іншому випадку стягнути з винних осіб 4359,38 грн.;

п.п. 2.3 містить вимоги забезпечити повернення незаконно переданих матеріальних цінностей органом РАЦС та державним нотаріальним конторам, в іншому випадку стягнути з винних осіб 12037,16 грн. та 336,16 грн.;

п.п. 2.4 містить вимоги щодо стягнення 139265,31 грн. з винних у незаконній витраті бюджетних коштів осіб; п.п 2.5 (згідно викладеній новій редакції) містить вимоги про стягнення 17816,4 грн. зайво виплачених витрат з осіб, які отримали їх безпідставно, в іншому випадку стягнути цю суму з винних осіб.

Пункт 3 листа містив вимоги про необхідність донарахувати та виплатити працівникам, недоотриману заробітну плату, матеріальну допомогу та інші доходи в загальній сумі 16 441,25 грн.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем правомірно направлено вимоги позивачу, викладені в п.2 та п.3 листа № 24-08-14-14/3166 від 13.05.2011 року,

Поряд з цим, колегія суддів вбачає за доцільне зазначити про таке.

Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного, орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 15 квітня 2014 року (справа № 21-40а14).

Тому, суди дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості заявленого позову.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом вірно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Головного управління юстиції у Чернівецькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.