Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Закритого акціонерного товариства "Оріяна" про стягнення заборгованості зі страхових внесків,

за касаційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року,

У жовтні 2014 року Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - відділення Фонду) звернулося в суд з позовом до ЗАТ "Оріяна" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, що виникла до 1 січня 2011 року (за 2010 рік) в сумі 2768,55 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, послалося на те, що Товариство згідно зі звітом про нараховані внески, перерахування та витрати, пов'язані з загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за 2010 рік (форма Ф4-ФСС з ТВП), має заборгованість зі сплати страхових внесків в сумі 2768,55 грн, пов'язану з невиплатою заробітної плати, яка підлягає стягненню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, відмовлено в задоволенні позову.

У касаційній скарзі відділення Фонду, посилаючись на те, що сплата страхових внесків не пов'язується з фактичною виплатою заробітної плати, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що Товариство є страхувальником і платником страхових внесків, передбачених Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (2240-14) (в редакції, чинній станом на 2010 рік; далі - Закон № 2240-III (2240-14) ), зареєстрованим у Лівобережній міжрайонній виконавчій дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 17 грудня 2001 року за № 2797.

У січні 2011 року до відділення Фонду відповідачем подано звіт за 2010 рік, відповідно до розділу V якого визначена сума заборгованості зі сплати страхових внесків, пов'язана з невиплатою заробітної плати, у розмірі 2768,55 грн.

На думку відділення Фонду, зазначена сума коштів є недоїмкою та підлягає стягненню.

Згідно з абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) , який набрав чинності з 1 січня 2011 року, стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 2240-III розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності визначається, зокрема для роботодавців, - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

За приписами статті 23 Закону № 2240-III страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону. Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.

Порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на момент виникнення спірних правовідносин був деталізований Інструкцією, затвердженою постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 року № 16 (v0016503-01) (далі - Інструкція).

Згідно з пунктом 4.4 Інструкції перерахування коштів на рахунки Фонду страхувальниками-роботодавцями здійснюється одночасно з одержанням коштів на оплату праці в установах банків. У разі виплати заробітної плати за першу половину або іншу частину місяця нараховані страхові внески повинні бути перераховані до Фонду не пізніше дня, встановленого для виплати заробітної плати за другу половину місяця. Не сплачені в цей строк кошти вважаються недоїмкою.

В силу пункту 4.5 Інструкції в разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.

Страхувальники, які здійснюють виплату заробітної плати своїм працівникам на поточні рахунки в установах банків, провадять відповідні платежі до Фонду в день перерахування коштів на їх особові рахунки (пункт 4.6 Інструкції).

Про те, що днем виникнення у страхувальника обов'язку по сплаті страхових внесків є день одержання коштів на оплату праці, свідчить і порядок нарахування пені, визначений у пункті 5.4 Інструкції, що розпочинається з першого робочого дня, що настав після дня одержання заробітної плати (з дня виникнення недоїмки).

Оскільки спірна сума страхових внесків нарахована на невиплачену Товариством суму заробітної плати, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що за наведеного нормативно-правового регулювання, управління Фонду безпідставно вважало, що строк сплати спірної суми настав і вона є недоїмкою.

У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.