Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А, Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну ОСОБА_2

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року

у справі № 826/7218/14

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області

про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області в якому просив:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 01 квітня 2010 року № 242 в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 19 квітня 2010 року № 229 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ України;

- зобов'язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області поновити позивача на роботі на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Бориспільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та зарахувати трудовий стаж з 21 квітня 2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 19 квітня 2010 року № 229 о/с ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) на підставі наказу від 01 квітня 2010 року № 242 о/с за порушення службової дисципліни.

Однак, до суду першої інстанції із даним позовом ОСОБА_2 звернувся лише 26 травня 2014 року, тобто після спливу місячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" (v0002760-08) при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Поновлення строку звернення до суду можливе лише на підставі клопотання позивача, відповідно до вимог статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визначенні в статті 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни, згідно якої, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Як зазначено у позовній заяві, позивач про своє звільнення з органів внутрішніх справ дізнався 04 квітня 2014 року від начальника Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області, коли прибув для подальшого проходження служби. Клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем не заявлялось, так як вважав, що строк звернення до суду ним не пропущено.

Разом з тим, судами встановлено, що 25 червня 2010 року стосовно позивача порушено кримінальну справу за частиною 3 статті 364 та частиною 2 статті 307 КК України. 25 червня 2010 року у зв'язку з ухиленням від слідства та невстановленням місця знаходження обвинуваченого ОСОБА_2 оголошено в розшук.

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2010 року про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, якою встановлено, що ОСОБА_2 ухилявся від слідства, перебував у розшуку, не має постійного місця роботи. В судовому засіданні позивач був присутній, як і його захисник.

Наведене свідчить про те, що про порушення своїх прав стосовно звільнення з органів внутрішніх справ, позивач дізнався 17 вересня 2010 року.

Дані обставини також підтверджуються тим, що у період з 19 квітня 2010 року до 25 червня 2010 року (після видачі оскаржуваного наказу) позивач до фінансової частини Бориспільського МВ грошовий атестат не здавав, у зв'язку з чим, грошове забезпечення йому ненараховувалося та не виплачувалося. Документи на виконання позивач не отримував, не створював та не виконував, на добові чергування не заступав, звернення громадян про злочини та інші події на виконання не отримував.

Також, судами досліджено постанову Деснянського районного суду міста Києва 19 березня 2014 року, якою змінено позивачу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Київському СІЗО на підписку про невиїзд, звільнивши його негайно з-під варти в залі суду.

Таким чином, перебування позивача під вартою може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду з 17 вересня 2010 року по 19 березня 2014 року, водночас, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 26 травня 2014 року, тобто, через два місяці з моменту звільнення його з-під варти.

З огляду на приписи діючого, на час виникнення спору, законодавства та враховуючи клопотання відповідача щодо застосування положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни, а також відсутність з боку позивача заяви про поновлення такого строку та належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.