Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року по справі № 2а-5881/10/1370

за позовом Акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (далі - Банк)

до Управління Пенсійного фонду України в м. Бориславі Львівської

області (далі - Управління)

про скасування рішення про застосування фінансових санкцій,

У липні 2010 року Акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулось до суду з позовом до Управління про скасування рішення від 9 червня 2010 року № 3 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків у розмірі 14014,88 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в Законі України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) відсутні норми, які б зобов'язували установи банків здійснювати перевірку правильності нарахування (обчислення) страхувальником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Обов'язок банківської установи полягає у проведенні видачі (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до закону нараховуються страхові внески, лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. Проте, Управлінням необґрунтовано прийнято спірне рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Управлінням при проведенні документальної перевірки Комунального підприємства "Бориславводоканал" (далі - Підприємство) у червні 2009 року виявлено, що при отриманні коштів для виплати заробітної плати у серпні 2008 року Підприємство подавало до установи Банку не на повну суму платіжні документи про сплату страхових внесків.

За результатами перевірки на підставі пункту 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058-ІV Управлінням прийнято рішення від 9 червня 2010 року № 3 про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, яким за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 Закону № 1058-ІV на позивача накладено штраф у розмірі 14014,88 грн.

Обчислення і сплата страхових внесків регулюється статтею 20 Закону № 1058-ІV.

Відповідно до частини 6 статті 20 вказаного Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше, ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Частиною 12 цієї ж статті передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону (1058-15) нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум, у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Національним банком України та центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі невиконання банком цієї вимоги вони, за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми. У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов'язаннями із сплати страхових внесків зобов'язань зі сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання зі сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу).

Згідно пункту 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058-IV за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.

З аналізу зазначених норм вбачається, що Законом № 1058-IV (1058-15) на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. У протилежному випадку банк буде зобов'язаний сам відшкодувати недоплачену суму.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Підприємство подавало позивачу платіжні документи на перерахування страхових внесків, але ці суми не відповідали тим, що підлягали сплаті. Отже, позивач здійснив виплату заробітної плати без одночасного перерахування страхувальником (Підприємство) страхових внесків в сумі 14014,88 грн.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Український інноваційний банк" є необґрунтованими, а рішення Управління законним і правомірним.

Посилання в касаційній скарзі Банку на абзац 4 пункту 3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , згідно якого банк не перевіряє правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати/доходу і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів є безпідставним, оскільки Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, має меншу юридичну силу по відношенню до Закону № 1058-IV (1058-15) та не може йому суперечити.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 19 січня 2010 року № 21-2150во09, від 6 лютого 2012 року № 21-352а11 та від 27 травня 2014 року № 21-163а14.

Частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.