Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012

у справі № 2а-8360/11/1470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кворум-Нафта" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.07.2011 № 0011132330, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 522 881,29 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту по операціям з придбання нафтопродуктів у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Пейд" (далі - ТОВ "Пейд") та з товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Сокар Україна" (далі - ТОВ "Торговий дім Сокар Україна").

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові Товариства.

В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що неподання позивачем належним чином оформлених перевізних документів та відсутність у спірних постачальників об'єктивно необхідних умов для виконання розглядуваних поставок свідчить про їх номінальне оформлення виключно з метою отримання сприятливих податкових наслідків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювану суму грошового зобов'язання з ПДВ було визначено позивачеві за наслідками проведення ДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з ТОВ "Пейд" та з ТОВ "Торговий дім "Сокар України" за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, оформленої актом від 12.07.2011 № 879/23-300/32938047.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції з поставки позивачеві нафтопродуктів у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

Втім суди попередніх інстанцій, оцінивши у взаємозв'язку подані учасниками спору докази та обставини даної справи, дійшли об'єктивного висновку, що ДПІ не доведено наявність у діях Товариства ознак недобросовісності, спрямованих на отримання необґрунтованої податкової вигоди, які могли б слугувати підставою для невизнання податкового кредиту за операціями з ТОВ "Пейд" та з ТОВ "Торговий дім "Сокар України".

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 цієї ж статті Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з ТОВ "Пейд" та з ТОВ "Торговий дім "Сокар України" наведеним критеріям, суди встановили, що фактичне виконання цих операцій підтверджується поданими платником видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку Підприємства про оплату поставленої продукції.

Вказані первинні документи оформлені з дотриманням вимог, установлених, зокрема, частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст господарських операцій та їх учасників. Суди також встановили, що придбані нафтопродукти зберігалися позивачем в орендованому за договором оренди від 01.01.2011 нафтосховищі.

ДПІ не спростовано належним чином вказані обставини.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна (на які посилається відповідач на обґрунтування правомірності оспорюваного нарахування), не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило, не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.

Окремі недоліки у заповненні товарно-транспортних накладних, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджають прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій з поставки товару.

З урахуванням викладеного з огляду на існуючу в податковому праві презумпцію реальності господарської операції та достовірності поданих платником первинних документів (доки вказані факти не спростовано податковим органом в установленому порядку) суди дійшли об'єктивного висновку про реальність виконання цих операцій та їх відображення у податковому обліку Підприємства відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належних документів первинного обліку.

На підставі цього суди цілком правомірно визнали протиправними оспорюване податкове повідомлення-рішення.

З огляду на відповідність висновків судів по суті спору вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухвалених у справі судових актів підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 у справі № 2а-8360/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.