Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 2.04.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6.06.2013 р. у справі

за позовом ОСОБА_3

до відповідача Міського голови м. Бровари Сапожко Ігоря Васильовича

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування завданої шкоди, -

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 2.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6.06.2013 р., в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та задовольнити позов. При цьому, скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про безпідставність позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 двічі на протязі жовтня 2012 р. зверталась до Броварської міської ради з заявою про виділення їй земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку. При цьому, зі змісту заяв про надання земельної ділянки та пояснень позивача вбачається, що ОСОБА_3 не зазначала, яку саме земельну ділянку вона бажає отримати, обмежившись посиланням на те, що вказана ділянка повинна знаходитися в межах м. Бровари.

Листами від 8.10. та 23.10.2012 р. виконком проінформував позивача про те, що для розгляду питання виділення земельної ділянки на сесії міської ради до заяви необхідно додати графічний матеріал, на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до статті 118 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення будівництва та обслуговування жилого будинку, подають клопотання до відповідної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на положення статті 118 ЗК України суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що при зверненні із заявою щодо одержання земельної ділянки громадянин повинен надати інформацію, яка дозволяє ідентифікувати земельну ділянку для вирішенні питання, чи відповідає місце розташування об'єкта вимогам законів та обґрунтовано виходили з того, що надані позивачем документи не є графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, в розумінні статті 118 ЗК України.

Враховуючи наведене, заяви ОСОБА_3 не могли бути прийняті та передані для подальшого розгляду міській раді, відтак, відповідач, запропонувавши останній надати додаткові документи, діяв на підставі закону та в межах своїх повноважень, не порушуючи при цьому законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення позову.

Доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують та не дають підстав для скасування судових рішень оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні закону.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 2.04.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6.06.2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235- 244 КАС України.