Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Донця О.Є., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області, за участю третіх осіб: Відділу Держкомзему у місті Світловодську Кіровоградської області, Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, ОСОБА_2, про скасування рішень, касаційне провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Світловодська РДА), за участю третіх осіб: Відділу Держкомзему у місті Світловодську Кіровоградської області, Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, ОСОБА_2, в якому просив:

- скасувати рішення, на підставі якого припинено право користування земельної ділянки, площею 0,08 га, яка розташована по АДРЕСА_1

- скасувати державний акт на право власності та рішення, на підставі якого надана ОСОБА_2 у приватну власність земельна ділянка, площею 0,08 га, яка розташована по АДРЕСА_1

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що суб'єктом владних повноважень всупереч вимог чинного законодавства прийнято рішення, яким земельна ділянка, площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_1 яка згідно із розпорядженням № 305 від 16 вересня 1993 року перебувала у користуванні позивача, виділена ОСОБА_2 для індивідуального житлового будівництва та безоплатно передана останньому у приватну власність.

Позивач вказує, що неодноразово звертався із заявами про оформлення державного акту на земельну ділянку, яка йому була надана для індивідуального житлового будівництва, однак відповідачем згідно із листом № С-7.5 від 10 жовтня 2011 року повідомлено ОСОБА_1 про передання вищезазначеної земельної ділянки у власність іншій особі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд та інших об'єктів загального користування.

Позивач вважає, що порядок вилучення земельної ділянки суб'єктом владних повноважень здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, що унеможливило реалізацію його законних прав та інтересів.

У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернувся в суд з вимогою про скасування рішення, на підставі якого припинено право позивача на користування земельною ділянкою та скасування рішення, яким надано ОСОБА_2 у приватну власність земельна ділянка, площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_1

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов про визнання розпорядження голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 494-р від 06 червня 2007 року протиправним та його скасування.

В свою чергу, відповідач у своєму запереченні вказує на необґрунтованість касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із розпорядженням представника Президента України № 305 від 16 вересня 1993 року позивачу надано земельну ділянку та дозволено будівництво індивідуальних житлових будинків у житловому масиві по вулиці Миру (в подальшому назву вулиці змінено на Змитницька).

На підставі вищезазначеного розпорядження, Світловодською РДА надано ОСОБА_1 дозвіл № 345 від 25 січня 1994 року на індивідуальне житлове будівництво, термін дії якого закінчується у жовтні 1995 року.

На виконання розпорядження № 305 від 16 вересня 1993 року було розроблено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, площею 0,08 га, наданої ОСОБА_1 та видано акт виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель від 20 вересня 1993 року.

Розглянувши звернення позивача щодо прийняття рішення про безоплатну передачу земельної ділянки у власність, листом Світловодської РДА № С-7.5 від 10 жовтня 2011 року повідомлено, що на даний час земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 передана у власність іншій особі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд та інших об'єктів загального користування, а також видано державний акт на вищезазначену земельну ділянку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 червня 2008 року головою Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області видано розпорядження № 494-р, яким передано ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 800 кв. м в мікрорайоні індивідуальної житлової забудови "Ревівка-2" по вулиці АДРЕСА_1 за межами населеного пункту та зобов'язано ОСОБА_2 на протязі двох місяців виготовити будівельний паспорт на забудову земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної позивачу разом із актом виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель не можуть вважатися правовстановлюючими документами на спірну земельну ділянка, а за своїм правовим значенням є містобудівною документацією, яка являє собою систему проектних та інших матеріалів, пов'язаних із прогнозуванням розвитку і плануванням територій, забудовою і реконструкцією населених пунктів та їх функціональних зон.

Зазначена позиція була підтримана і Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) .

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Земельного кодексу України, який діяв на момент виникнення правовідносин визначено, що громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням представника Президента України № 305 від 16 вересня 1993 року позивачу надано земельну ділянку та дозволено будівництво індивідуальних житлових будинків у житловому масиві по вулиці Миру (в подальшому назву вулиці змінено на Змитницька).

Згідно із статтею 22 Земельного кодексу України, який діяв на момент виникнення правовідносин, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Актом виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель від 20 вересня 1993 року встановлена площа земельної ділянки, а саме 0,08 га, яка надана ОСОБА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарчих будівель.

З розпорядження голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 494-р від 06 червня 2008 року вбачається, що земельна ділянка, площею 0,08 га, в мікрорайоні індивідуальної житлової забудови "Ревівка-2" по АДРЕСА_1, передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_2.

У відповідності до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно із частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок міститься у статті 149 Земельного кодексу України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

В своїх запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначив, що твердження ОСОБА_1 про вилучення у останнього земельної ділянки безпідставне у зв'язку із відсутністю документів про її надання, проте у позивача наявні розпорядження представника Президента України № 305 від 16 вересня 1993 року про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва та акт виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель від 20 вересня 1993 року.

Аналізуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили порядок вилучення земельної ділянки, оскільки в матеріалах справи відсутній документ, який би підтверджував скасування розпорядження представника Президента України № 305 від 16 вересня 1993 року про надання земельної ділянки ОСОБА_1, або прийняття рішення суб'єктом владних повноважень про вилучення земельної ділянки, наданої позивачу згідно із вищевказаним розпорядженням.

Разом з цим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на ту обставину, що судами попередніх інстанцій не встановлено яку саме земельну ділянку надано позивачу, оскільки в наявних у матеріалах справи документах відсутній номер вулиці Миру (в подальшому назву вулиці змінено на Змитницька), однак площа - 0,08 га, визначена у акті виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель від 20 вересня 1993 року, який виданий ОСОБА_1.

Окрім цього, в матеріалах справи наявний лист Управління Держземагенства в Світловодському районі Кіровоградської області № 393/07/01-11 від 14 лютого 2013 року, в якому вказано, що власником спірної земельної ділянки на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯИ № 670090, зареєстрованого № 011038300039 від 13 серпня 2010 року є ОСОБА_3.

Зазначена обставина судами попередніх інстанцій не прийнята до уваги.

Доводи відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 прав користування земельною ділянкою спростовуються квитанціями про сплату земельного податку, проте суди попередніх інстанцій не встановили місцезнаходження земельної ділянки, податок за яку сплачує позивач.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій передчасно прийшли до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 159, 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За встановленим частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України правилом, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини, чого відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може робити суд касаційної інстанції, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 159, 167, 222, 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.