Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Ланченко Л.В.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року

по справі № 810/3417/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ТОВ "Фоззі-Фуд" звернулося до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2013 року № 0002272300, № 0002282300 та від 13.06.2013 року № 0002292300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при проведенні господарських операцій з ТОВ "Саноіл Торг", за результатами якої виявлені порушення пп. пп. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. п. 138.1, 138.2, 138.4 ст.138, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

У подальшому відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 12.06.2013 року № 0002272300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 25999761,00 грн., з них 20799809,00 грн. - за основним платежем, 5199952,00 грн. - за штрафними санкціями, № 0002282300, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 953446,00 грн., та від 13.06.2013 року № 0002292300, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі на 86735689,00 грн., з них 69388551,00 грн. - за основним платежем, 17347138,00 грн. - за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - належним чином засвідчені копії: видаткових і податкових накладних, рахунків-фактур, актів приймання-передачі, специфікацій, банківських виписок по особовому рахунку тощо.

Подальша реалізація товару підтверджується копіями контрактів, укладених між ТОВ "Фоззі-Фуд" і Компанією "OREXIM LIMITED", копіями вантажних митних декларацій про імпорт вказаних товарів, виписками з банківського рахунку про оплату Компанією "OREXIM LIMITED" коштів за отриманий товар, договором доручення від 12.10.2012 року № 121ОК на транспортно-експедиторське і митно-брокерське обслуговування вантажу, договорами про надання транспортних послуг з перевезення товару, копіями товарно-транспортних накладних, копіями сертифікатів відповідності олії соняшникової нерафінованої та ін.

Із відміток на вантажно-митних деклараціях вбачається, що вантаж пройшов розмитнення.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року та постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року по справі № 810/3417/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 28.11.2014 р.