Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комекспо" та Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012

у справі № 2а/0470/9134/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комекспо"

до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комекспо" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Комекспо") звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі по тексту - відповідач, Дніпропетровська МДПІ Дніпропетровської області) про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2011 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Додатковою постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2011 скасовано податкову вимогу № 241 від 19.07.2011, якою ТОВ "Комекспо" визначено суму податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 18816,30 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2011 в частині відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення № 0000422341 від 05.07.2011 скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000422341 від 05.07.2011. В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.08.2011 залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїй касаційній скарзі просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дніпропетровською МДПІ Дніпропетровської області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Комекспо", за результатами якої встановлено порушення підпункту 135.5.14 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України щодо не включення до складу доходу сум неповернутого учасникам статутного капіталу, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 18850,00 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), пункту 3.1 статті 3 Наказу Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 №143 "Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання", підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток всього у сумі 49470,00 грн.; підпункту 4.1.4. пункту 4.1 статті 4 та підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі по тексту - Закон № 2181-III (2181-14) ) щодо неподання до Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області декларації з податку на прибуток за 2010 рік.

05.07.2011 Дніпропетровською МДПІ Дніпропетровської області внаслідок встановлених порушень прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000402341 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем прибуток приватних підприємств в сумі 18851,00 грн.; № 0000422341 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 49470,00 грн. та № 0000412341 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем прибуток приватних підприємств (за штрафними/фінансовими санкціями/штрафами) на 1,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Згідно з пунктом 1.32 Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу, статтею 139 Податкового кодексу України встановлено, що до складу витрат не включаються витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Комекспо" правомірно та у відповідності до вимог Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) віднесло витрати, пов'язані з утриманням адміністративного апарату товариства, до складу валових витрат в 2 кварталі 2011 року на загальну суму 49470,00 гривень, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення № 0000422341 від 05.07.2011 підлягає скасуванню.

Разом з тим, частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000402341 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем прибуток приватних підприємств в сумі 18851,00 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що загальними зборами учасників ТОВ "Комекспо" прийнято рішення про розподіл майна між учасниками з порушенням законодавства.

Відповідно до частин 3, 4 статті 111 Цивільного кодексу України (в редакції на час розподілу майна) після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Згідно з пунктом 4 статті 61 Господарського кодексу України встановлено, що майно, яке залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Статтею 21 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що грошові кошти, які належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим законом та установчими документа, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Відповідно до статті 33 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі по тексту - Закон № 755-IV (755-15) ) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що державна реєстрація припинення юридичної особи не проведена та станом на 11.08.2011 рішення щодо припинення юридичної особи відмінено засновниками.

Таким чином, позивачем порушені вимоги підпункту 135.5.14 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України та занижені суми валових доходів в податковій декларації з податку на прибуток підприємства на суму 75399,00 грн. за ІІ квартал 2011 року, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення № 0000402341 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем прибуток приватних підприємств в сумі 18851,00 грн.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовної вимоги щодо скасування № 0000412341 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем на прибуток приватних підприємств (за штрафними/фінансовими санкціями/штрафами) на 1,00 грн., оскільки скасування рішення Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області від 02.02.2011 про невизнання декларації з податку на прибуток за 2010 рік не є предметом судового розгляду цієї адміністративної справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комекспо" та Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .