Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Куйбишевському районі м. Донецька до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року, -

У липні 2011 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Куйбишевському районі м. Донецька (далі - відділення Фонду) звернулося з позовом до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" (далі - Підприємство) про стягнення пені в розмірі 552388 грн., що утворилась внаслідок несвоєчасної сплати страхових внесків за 2010-2011 роки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги, з таких підстав.

Судами встановлено, що Підприємство перебуває на обліку відділення Фонду, є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відділення Фонду відсутні правові підстави для стягнення з Підприємства пені, оскільки на час її нарахування втратила чинність норма закону, яка передбачала таке стягнення. Адже з 1 січня 2011 року частину другу статті 52 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-ХІV (1105-14) ) було скасовано відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) (далі - Закон № 2464-VІ (2464-17) ).

З таким висновком судів не може погодитись колегія Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 52 Закону № 1105-XIV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за прострочення сплати страхового внеску до Фонду зі страхувальника стягується пеня згідно із законом. Із набранням чинності Законом № 2464-VI (2464-17) наведена вище норма матеріального права була скасована.

З 1 січня 2011 року на підставі постанови правління Фонду від 30 листопада 2010 року № 31 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2010 року за № 1286/18581 (z1286-10) ) втратила чинність і Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затверджена постановою правління Фонду від 12 липня 2007 року № 36 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 серпня 2007 року за № 867/14134 (z0867-07) ), відповідно до якої відділення Фонду виявило порушення порядку сплати страхових внесків.

У той же час відповідно до абзацу шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Тобто, наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону № 1105-XIV (1105-14) та Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (2464-17) .

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що Підприємству нарахована пеня в зв'язку з несплатою страхових внесків у період з 1 квітня 2010 року по 31 травня 2011 року.

Тобто, заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і пеня за весь період 2010 року, має бути стягнута і після 1 січня 2011 року, оскільки така заборгованість зі сплати внесків та пеня виникли в період дії частини другої статті 52 Закону № 1105-XIV.

Аналіз наведених положень закону, дає підстави вважати, що без з'ясування періоду, за який не були сплачені страхові внески підприємством та без відповідних обрахувань пені за несплату таких, повний захист законних прав та інтересів сторін не можливий, тому висновок судів щодо відмови у позові є передчасним.

Отже, неповне з'ясування судами попередніх інстанцій дійсних обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Під час нового розгляду судам слід виходити з практики Верховного

Суду України, який неодноразово висловлював правову позицію у даній категорії спорів (№№ 21-432а12, 21-323а13, 21-332а13, 21-327а13, 21-49а14), яка згідно статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для усіх судів України.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Куйбишевському районі м. Донецька задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.