Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012

у справі № 2а-1385/10/10/0170

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2) зверну вся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Алушті) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.05.2011, в задоволені позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012 скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Алушті від 08.05.2009 № 0000661701/0, від 14.07.2009 № 0000661701/1, від 15.10.2009 № 0000661701/2, від 31.12.2009 № 0000661701/3 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 14256,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 7128,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт перевірки №587/17-01/НОМЕР_1 від 29.04.2009.

За результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело, на думку відповідача, до донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість у загальній сумі 23890,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000661701/0 від 08.05.2009, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 23890,00 грн., застосовані штрафні санкції в сумі 12004,00 грн. на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", всього на суму 35894,00 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову посилався на те, що первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ "Діаліда плюс" оформлені з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки містять у собі відповідні недоліки, а також податкові накладні підписані невстановленими та не уповноваженими на це особами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

З акту перевірки вбачається, що відповідачем зі складу податкового кредиту позивача за жовтень 2007 року, листопад 2007 року та серпень 2008 року виключено суму 14256,00 грн. по податковим накладним, виданим ТОВ "Діаліда плюс". При цьому податковий орган посилається на те, що договір, накладні та податкові накладні підписані від імені ТОВ "Діаліда плюс" невідомою особою, яка не мала права їх підписувати.

ОСОБА_3, який значиться директором вказаного товариства, при його допиті як свідка під час проведення досудового слідства пояснив, що будь-які документи фінансово-господарської діяльності підприємства він не підписував, печатку не отримував, про діяльність вказаного підприємства йому нічого не відомо. Крім того, податковий орган посилається на те, що печатку вказаного підприємства було вилучено за місцем знаходження "конвертаційного" центру у листопаді 2008 року. Також відповідачем в акті зазначено про те, що ТОВ "Діаліда плюс" до складу податкових зобов'язань в декларації з ПДВ за серпень 2008 року не включила податкові зобов'язання по податковій накладній, виданій позивачу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору поставки від 22.10.2007, укладеного між позивачем та ТОВ "Діаліда плюс", товариство повинно поставити на адресу позивача товар, зазначений в накладних, в строки, визначені в специфікаціях. При цьому в зазначеному договорі вказано, що з боку ТОВ "Діаліда плюс" він укладений та підписаний ОСОБА_3, що є директором, наявний підпис та відбиток печатки.

Згідно інформації, викладеної в листі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 30.12.2008 № 44517/7/08-16-01-15, ПП "Меджитов Еміль Енверович" у 2007-2008 роки мало взаємовідносини з ТОВ "Діаліда Плюс" на суму 166963,00 грн.

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт того, що на момент укладення позивачем договору з ТОВ "Діаліда Плюс", державну реєстрацію товариства не було скасовано, з реєстру платників податку на додану вартість не виключено.

На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, у яких зазначено суми на які здійснювались поставки товару, платіжні доручення, виписки банку.

Вказані первинні документи оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами та встановленими обставинами судом апеляційної інстанції, доводи відповідача щодо неправомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ "Діаліда Плюс" є необґрунтованими.

Відповідно ст. ст. 9, 10 Закону України "Про систему оподаткування" передбачено обв'язки та права платників податків, однак вказаними нормами не передбачено ані право, ані обов'язок платника податку при укладенні цивільно-правових угод перевіряти дані контрагента щодо його державної реєстрації. Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування передбачені ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, якого підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 (z0233-97) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (z0233-97) (далі по тексту - Наказ № 165).

Пунктом 18 Наказу № 165 (z0233-97) передбачено, що всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищенаведене, єдиними та достатніми підставами для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що прийнятті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 08.05.2009 № 0000661701/0, від 14.07.2009 № 0000661701/1, від 15.10.2009 № 0000661701/2, від 31.12.2009 № 0000661701/3, є неправомірними та необгрунтованими.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .