Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та скасування вимоги,

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та скасування вимоги про сплату недоїмки від 06.06.2013 № Ф-99 щодо сплати страхових внесків у розмірі 1194,03 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши наведені доводи в касаційних скаргах, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем та знаходиться на спрощеній системі оподаткування.

Також встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області та є застрахованою особою та платником страхових внесків.

06 червня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області було винесено вимогу № Ф-99 про сплату недоїмки, згідно якої станом на 01 травня 2013 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати єдиного внеску становить 1194,03 грн.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій посилались на те, що на позивач є фізичною особою-підприємцем, яка обрала особливий спосіб оподаткування, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області і, як наслідок, є платником страхових внесків. Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно із положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011 (384/2011) , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, йому надано право стягувати у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску визначені статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", до них відносяться фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім того, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Виходячи із змісту частини 4 статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суди попередніх інстанцій розглянули справу за відсутності даних, на які вони посилались як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які документи, що підтверджують факт того що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та платником страхових внесків, що відповідно передбачає обов'язок особи сплачувати страхові внески.

Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Суди попередніх інстанцій названих вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) не виконали у зв'язку з чим порушили норми процесуального закону.

Судами попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та скасування вимоги - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.