Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року

у справі № 817/853/13-а

за позовом Дочірнього підприємства "Західно-Українське монтажне управління"

Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж"

до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської

області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Дочірнє підприємство "Західно-Українське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" (надалі також - позивач, Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 листопада 2012 року № 3823582350, № 3823592350.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року задоволено позов Дочірнього підприємства "Західно-Українське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж". Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кузнецовської об`єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби № 3823582350 від 30листопада 2012 року, згідно з яким Дочірньому підприємству "Західно-Українське монтажне управління" Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 69919 грн., з яких 55935 грн. основного платежу і 13984 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та № 3823592350 від 30 листопада 2012 року, яким Дочірньому підприємству "Західно-Українське монтажне управління" Відкритого акціонерного товариства "Південтеплоенергомонтаж" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 55935 грн., в тому числі 44748 грн. - основного платежу та 11187 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року апеляційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та податку прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної планової виїзної перевірки від 22 листопада 2012 року № 246/22-00121347, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з тим, що підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в ціні придбаних у ТОВ "Компанія "Вайліс" на загальну суму 44748,00 грн. та безпідставним віднесенням до складу валових витрат вартість придбаних товарів у розмірі 55935,00 грн.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що правочини позивача та ТОВ "Компанія "Вайліс" є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, виробництво металевих дверей і вікон, виробництво радіаторів і котлів центрального опалення, виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів, оброблення металів та нанесення покриття на метали, механічне оброблення металевих виробів.

Згідно усної домовленості ТОВ "Компанія "Вайліс" поставила позивачу смолу Беведан та смолу Беведол WF, що підтверджується податковою та видатковою накладною.

Передача товару від постачальника до покупця підтверджується товарно-транспортною накладною, копією витягу з журналу реєстрації довіреностей за 2007-2010 роки та копією заявки про переміщення матеріальних цінностей. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності здійснювався в безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням та випискою з банку.

Придбаний товар було використано позивачем у господарській діяльності, що підтверджується договором 6 листопада 2008 року № 1116/2008/К1087 та специфікаціями.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Компанія "Вайліс".

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що чинне законодавство визначає принцип індивідуальної відповідальності. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин, не є такими, що спростовують висновки судів попередніх інстанцій про реальність господарських операцій між позивачем та "Компанія "Вайліс", доводи касаційної скарги про те, що діяльність останнього здійснюється поза межами правового поля.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства і відповідно до вимог процесуального законодавства скасували податкові повідомлення-рішення з приводу правомірності яких виник спір.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.